Крізь час

Минав час. Змінилося все: їхні характери, коло спілкування, уявлення про життя, друзі, але вони змогли зберегти свою дружбу. Скільки мало минути часу? 5 років? 7? Ні, минуло 10 з половиною. У якому вони класі? В 11 класі.

25 квітня 2013 року. Пролунав дзвінок. Школярі почали заходити крізь вузькі двері, що вели до кабінету фізики. Усі сіли на свої місця (Макс із Настею, а позаду них — Саша). Невдовзі до класу зайшла вчителька фізики — Ірина Григорівна. «Сьогодні ви пишете контрольну роботу, — вона усміхнулася, подивилася у вікно з надією на тихий урок і продовжила: — Дістаємо листочки, пишемо варіанти. Ілля та Вова, ось завдання, роздайте всьому класу». Хлопці так і зробили. Невдовзі в класі запанувала тиша. Усі писали контрольну.

Раптом — стукіт у двері. Зайшла кураторка їхнього класу, Ольга Ігорівна. «Усім доброго ранку, — вона подивилася вглиб класу й продовжила: — Оскільки завтра 26 квітня — день, коли сталася катастрофа на АЕС, ми їдемо до музею. Хто з нами — будь ласка, здайте гроші на екскурсію, це полтинник. І так, завтра ми їдемо в музей під час уроків. Дякую за увагу, продовжуйте писати». Кураторка вийшла з класу. Знову настала тиша. Урок завершився.

Першою вийшла Настя, за нею — Саша. Наздогнавши однокласницю, він поклав їй руку на плече, усміхнувся й сказав: — Привітик. Ну як контрольна? Легко? — а потім, озирнувшись назад, додав: — На екскурсію го? Чи страшно? У цей момент до них підійшов Макс. Він потиснув руку Сані й подивився вперед — там стояла їхня кураторка. — Я їду, а ви? — запитав Макс. Ті кивнули головами, що означало «так». Коли вони вже стояли біля кураторки, то привіталися з нею та заплатили за екскурсію. Почався наступний урок, і всі вони поспішили до потрібного кабінету.

Уроки закінчилися. Наші друзі попрощалися й розійшлися по домівках, роздумуючи, що вдягнути завтра, адже суворого шкільного дрес-коду цього разу дотримуватися було не обов'язково.