Крізь час

Герметичні залізні двері підземного бункера піддалися лише тоді, коли Макс на кілька секунд буквально «заморозив» молекулярний рух усередині електронного замка. Друзі швидко прослизнули всередину, і важкі двері за ними зачинилися з глухим клацанням.

Замість пильного радянського підвалу вони опинилися в довгому, стерильно білому коридорі. Стіни вібрували від низького гулу тисяч серверів, а повітря пахло озоном та потужним фреоновим охолодженням. Це був не просто комерційний дата-центр.

— Зачекайте, — Саша підняв руку, вдивляючись у написи на внутрішніх скляних панелях. — Тут розміщені резервні сервери Ситуаційного центру ЗСУ. Дивіться на маркування оборонних систем 2026 року.

Настя придивилася до моніторів за склом. На них у реальному часі прокручувалися гігабайти інформації: супутникові знімки фронту, теплові карти переміщення ворожої техніки та графіки роботи українських ШІ-систем розпізнавання цілей. Надворі йшов травень 2026 року. Війна проти загарбників тривала, але вона вже давно перейшла у фазу високотехнологічної битви інтелектів. Українські військові розробники навчили штучний інтелект прораховувати траєкторії ворожих дронів та ракет ще до їхнього запуску, і саме цей підземний кластер обробляв мільйони таких запитів за секунду.

— Хлопці... — голос Насті здригнувся, коли вона згадала щось із «зашитих» у голову спогадів. — Наш кристалічний блок... крипто-інвестори знайшли його на глибині десяти метрів, коли копали цей бункер. Вони підключили його як експериментальний квантовий процесор для військового ШІ. Саме тому наші дрони зараз бачать ворога наскрізь. Наш артефакт допомагає тримати оборону країни.

— Якщо ми його заберемо, щоб урятувати свої шкури й закрити часову петлю, — тихо сказав Макс, вдивляючись у монітор, де малювалися лінії протиповітряної оборони Києва, — цей ШІ-кластер втратить потужність? Оборона впаде?

Саша підійшов до центрального термінала, де за товстим броньованим склом у спеціальній капсулі з рідким азотом пульсував той самий кристал — шматок футуристичного прозорого скла, що світився м'яким блакитним світлом. Його чорна каблучка на пальці почала сильно грітися.

— Складані обчислення, — Саня швидко застукав по клавіатурі, обходячи захисні протоколи завдяки завантаженим у космосі знанням. — Якщо ми просто вирвемо кристал — так, система колапсує. Але ШІ 2026 року вже став настільки автономним, що... дивіться, він сам намагається вийти зі мною на зв'язок.

На головному екрані бункера з'явився простий текстовий рядок, який генерувався військовим штучним інтелектом:

«УВАГА. Зафіксовано присутність операторів хроно-якорей. Система фіксує критичний знос просторово-часової тканини Києва. Залишилося 48 годин до повного розпаду локальної реальності. Ваша присутність у 2026 році знищує цей світ».

— Він знає про нас, — прошепотіла Настя, підходячи ближче до екрана. — ШІ прорахував парадокс. Через те, що ми перескочили з 2013 року сюди, цей 2026 рік разом із нашою технологічною перемогою у війні — лише крихка, нестабільна ілюзія. Якщо простір вибухне через парадокс, зникне і Київ, і моя Ліза, і вся країна.

— Тоді який план? — Макс затулив друзів спиною, коли в коридорі почувся важкий гул — це автономні роботоризовані турелі безпеки почали розгортатися в їхній бік, зафіксувавши злом системи. — Роботи ШІ зараз нашпигують нас свинцем раніше, ніж ми домовимося з цим комп'ютером!

— Нам не потрібно красти кристал, — Сашко екстрено вводив фінальні коди, його очі світилися цифровим синім вогнем. — Я перепрошиваю ШІ. Наші каблучки передадуть копію квантової матриці кристала в систему. Військовий ШІ збереже всі супер-обчислення для фронту, але сам фізичний кристал ми заберемо, щоб повернутися в 2013-й і прожити цей шлях правильно, без парадоксів! Нам потрібен час! Максе, тримай турелі!

Макс виставив обидві руки назустріч залізним роботам-охоронцям, які виїхали з-за рогу коридору. На кінчиках його пальців простір затремтів, і кулі, випущені з турелей, застигли в повітрі за міліметр від його обличчя.

— Швидше, Саня! — закричав Макс, відчуваючи, як від напруги з носа починає текти кров. — Я не втримую залізо довго, цей ШІ занадто потужно тисне на моє поле!

Настя поклала руку на плече Саші, замикаючи енергетичний ланцюг своєї каблучки. Блакитне світло з капсули кристала різко перелилося крізь екран прямо в їхні персні. Капсула з азотом відчинилася. Саша схопив кристал.

— Готово! Тікаємо! — крикнув він.

Макс різко опустив руки — і застиглі кулі з гуркотом посипалися на підлогу, а друзі кинулися до запасного виходу, тримаючи в руках долю двох епох: суворого, воюючого 2026 року та підліткового 2013-го, куди їм тепер доведеться повернутися.