Крізь час

Важко дихаючи, Настя, Макс і Саша вискочили крізь запасний вихід дата-центру в закинутий, порослий бур'янами внутрішній двір. В руках у Сашка м'яко миготливим світлом пульсував кристалічний блок. Простір навколо них уже почав реагувати на дестабілізацію: листя на кущах то завмирало, то рухалося у зворотному напрямку, а небо над Києвом на мить затягнулося цифровою сіткою, крізь яку проглядало реальне зоряне небо космосу та силует тієї самої червоно-білої платформи.

Раптом повітря посеред двору з тріском розірвалося. Спалахнув потужний сніп електричних розрядів, і на розбитий асфальт буквально випали дві жінки.

Вони виглядали неймовірно футуристично: на них були облягаючі темно-сірі комбінезони з гнучкого титанового волокна, інтегровані з якимись медичними датчиками, а на зап'ястях світилися складні голографічні хронометри. Проте їхня перша реакція була максимально приземленою й людяною.

— О Господи, Маріє, я ж казала тобі, що треба було калібрувати хроно-зміщувач по третій осі! — вигукнула брюнетка, струшуючи з коліна пил і допомагаючи підвестися своїй подрузі.

— Ренато, не бурчи, — захекано відповіла світловолоса Марія, тримаючись за забите плече. — Ми живі, і, судячи з архітектури, це все ще Київ. Питання лише — який це рік?

Настя інстинктивно виступила вперед, закриваючи собою Сашу з кристалом, поки Макс уже приготував руку, щоб у разі небезпеки заморозити час.

— Ви хто такі? — різко запитав Макс. — І звідки тут узялися?

Марія та Рената синхронно повернулися на голос. Побачивши чорні каблучки на пальцях підлітків та кристал в руках Сашка, вони перезирнулися. На їхніх обличчях зляканий вираз миттєво змінився глибоким полегшенням.

— Ого... Кума, дивись, та ми потрапили в саму точку, — Рената полегшено видихнула і опустила руку, якою збиралася активувати захисне поле на своєму костюмі. — Хлопці, дівчино, спокійно. Ми не вороги. Мене звати Рената, це моя кума Марія. Ми з Києва. Тільки з набагато дальшого майбутнього — з 2056 року.

— З п'ятдесят шостого? — Саша аж окуляри поправив від шоку. — Але як? Наш хроно-маяк розрахований лише на петлю між 2013-м і 2026-м!

— У тому-то й справа, — Марія підійшла ближче, її голографічний браслет почав сканувати кристал у руках Сашка. — Ваша витівка у 2013 році створила такий потужний часовий сплеск, що його відлуння дійшло аж до нашого часу. У 2056 році ми з Ренатою працюємо в Департаменті хроно-безпеки. Коли ваш 2026 рік через парадокс почав колапсувати, у нашому майбутньому почали зникати цілі квартали, а історія війни та нашої перемоги почала переписуватися в реальному часі. Ми з кумою взяли єдиний експериментальний прототип переміщувача і стрибнули сюди, щоб допомогти вам закрити цю петлю.

Настя відчула, як серце стислося від жаху. Вона згадала свою доньку Лізу, яка чекала її вдома.

— Якщо ми закриємо петлю і повернемося в тринадцятий рік... — у Насті перехопило подих, — цей 2026 рік зникне? Моя донька... вона ніколи не народиться?

Марія підійшла до Насті й м'яко поклала руку їй на плече. В її очах була доросла мудрість та співчуття.

— Настю, якщо ви залишите все як є, цей світ просто анігілює через 40 годин. Зникне і Ліза, і весь Київ, — тихо сказала Марія. — Але якщо ви повернетеся в 2013-й із повною пам'яттю дорослих, ви зможете прожити ці роки усвідомлено. Ти зустрінеш свого чоловіка в правильний час, і твоя Ліза народиться знову. Тільки цього разу — без загрози для Всесвіту.

— Ми допоможемо вам налаштувати кристал так, щоб ви повернулися в потрібну точку з абсолютно незайманою пам'яттю, — додала Рената, відкриваючи на панелі свого костюма інструменти для синхронізації. — Але діяти треба негайно. Реальність тріщить по швах, і військовий ШІ довго копію матриці не втримає. Погнали до Чорнобильського вузла!