Серце вітру. Забутий воїн

Шейн завмер. Його важке дихання на мить обірвалося. Він повільно, ніби в трансі, випростався на повен зріст, недбало переступаючи через побите тіло гінця. Підошви його чобіт залишали на кам'яній підлозі липкі, багряні сліди.

Очі лідера звузилися, уважно вивчаючи маленьку фігуру в дверях, наче він намагався зрозуміти, чи не є вона черговою галюцинацією його мозку. Але ні. Рей стояла тут, справжня, з порожнім, мертвим поглядом, який так разюче нагадував погляд Небули.

Божевільна усмішка на обличчі Шейна стала ще ширшою, перетворившись на справжній оскал. Він плавно, граційно рушив до неї.

— Чим зобов'язаний такій... Неймовірній честі? — його голос вібрував від награної, театральної ввічливості, яка моторошно дисонувала з його закривавленим виглядом. Шейн зупинився за крок від дівчини і галантно простягнув їй свою брудну, вкриту чужою кров'ю руку. — Що чи хто такий великий у лісі здох, що ти вирішила завітати до моєї скромної обителі?

Він на мить замовк. Його очі радісно і дико спалахнули, вигадуючи на ходу брудний жарт.

— А, стривай-но... Точно, — він хрипко, з якоюсь хворобливою насолодою засміявся. — Це ж твоя матір! А?!

Рей буквально втратила дар мови. Повітря застрягло в горлі, а всередині все скрутилося від цього хворого, цинічного жарту. Вона інстинктивно, ще до його слів, підняла долоню для стриманого ділового потиску, але тепер, почувши це, з огидою смикнула руку назад.

Але Шейн не дав їй цього зробити.

Його реакція була блискавичною. Він мертвою хваткою вчепився в її зап'ястя. Пальці, липкі від крові гінця, боляче вп'ялися в тонку шкіру Рей. Шейн силоміць притягнув її руку до себе, схилив голову в знущальному, глибокому аристократичному поклоні і торкнувся губами тильної сторони її долоні.

Відчуття його губ і гострий запах свіжої крові стали певним тригером. Те, що відбулося далі, Рей навіть не встигла осмислити. Її вільна ліва рука з кільцем, ніби ожила власним життям.

ПЛЯСЬ!

Дзвінкий, хльосткий ляпас розрізав мертву тишу розгромленої тронної зали. Голова Шейна різко смикнулася вбік від несподіваної сили удару. На його блідій, перемазаній чужою кров'ю щоці миттєво почав проступати червоний слід від дівочих пальців. На секунду здалося, що час у кімнаті зупинився. Шейн завмер, все ще тримаючи її руку.

Рей обдало крижаним жахом. Вона не хотіла це робити і навіть не думала про це в стані шоку. Що щойно відбулося?! Одне його слово, і гвардійці за дверима вивернуть її нутрощі назовні. Але вона не показувала цього здивування. Її обличчя залишилося холодним і непроникним, вкритим широким шрамом.

Вона з силою вирвала свою руку з його хватки і, дивлячись прямо на нього, рівним, крижаним тоном промовила:

— Давай без зайвих офіціозів. Я тут, бо хочу бути.

Шейн повільно, дуже повільно повернув голову назад до неї. Його очі на мить розширилися від щирого, непідробного здивування, а потім... Його плечі дрібно затряслися. Він тихо, глухо засміявся, прикриваючи очі долонею.

— Ой... — мрійливо видихнув він, витираючи щоку. Його усмішка стала ще більш хижою, але в ній з'явилася нотка збоченої поваги та родинної теплоти. — Рідній племінниці... Я готовий пробачити майже все.

Шейн потер щоку, хмикнув і, театрально розвівши закривавленими руками, попрямував до єдиного вцілілого крісла. Він граційно переступив через непритомного гінця, впав на м'яке сидіння і закинув ногу на ногу, зчищаючи з підлокітника якісь тріски.

— Отже, пташко... — Шейн склав пальці будиночком і з цікавістю нахилив голову. — Яким вітром? Чи, точніше сказати, яким "Буреломом: тебе сюди занесло?

Рей зробила крок уперед, зупинившись посеред розгромленої кімнати.

— Мені там більше нічого робити, — сухо й буденно відповіла вона. — Мої шляхи з ними розійшлися. Я пішла. Тепер я повністю у твоїй владі. Готова грати на стороні Анархії.

Шейн завмер, кліпнув. А потім пирхнув, ледь не вдавившись власним сміхом.

— Повністю в моїй владі... — замуркотів він. — Звучить так солодко і так покірно. Що ж, якщо ти справді в моїй владі, тоді йди сюди. Сідай дядечку на коліна, щоб я міг у це повірити.

Обличчя Рей миттєво скривилося. Верхня губа сіпнулася вгору, оголюючи маленькі ікла, а в очах спалахнула така непідробна, глибока огида, ніби їй щойно запропонували проковтнути жменю гнилих слимаків. Вона навіть мимоволі напружилася, готова швидше кинутися на нього з голими руками, ніж зробити цей крок.

Побачивши цю реакцію, Шейн раптом вибухнув каркаючим, диким реготом, закидаючи голову назад.

— Розслабся! Це був жарт. Гнилі фантоми, у тебе абсолютно відсутнє почуття гумору. Яка ж ти зануда, — він нахилився, звідкись витягнув пляшку вина і два кубки. — Сідай давай. Випий зі мною.

Рей мовчки підтягнула до себе якийсь вцілілий дерев'яний ящик і сіла навпроти. Вона взяла простягнутий кубок, але пити не стала, просто крутячи його в пальцях.

Кілька хвилин вони сиділи в повній тиші. Шейн відверто, безсоромно витріщався на неї, розглядаючи шрам через ніс і кожну рису обличчя, ніби скануючи. Рей на цей огляд ніяк не реагувала. Просто спокійно дивилася у відповідь, не відводячи погляду.

— Ну що, — нарешті порушив тишу Шейн. Він сьорбнув вина, хитро примружившись поверх кубка. — Невже мій недолугий, вічно параноїдальний старший братик таки набрався сміливості і зізнався у своєму батьківстві? Як тобі? Доволі емоційно, еге?

Рей зціпила зуби.

— Не твоє собаче діло, — грубо відрізала вона.

Замість того, щоб розлютитися на таку зухвалість у власному кабінеті, Шейн широко, задоволено усміхнувся.

— Ідеальна, — промуркотів він, салютуючи їй кубком. — Ідеальна копія своєї матері. Ті ж манери вуличної кішки, та ж агресія на рівному місці. Обожнюю.

Він зі стукотом поставив кубок на стіл і подався вперед, раптом ставши серйозним.

— Гаразд. Ти залишишся тут. Але не за гарні оченята, ти ж це розумієш? Будеш моєю особистою ученицею. Я навчу тебе всьому, що знаю сам. А якщо будеш добре поводитись, проявиш себе і не битимеш мене по обличчю щоразу, коли я з тобою вітаюся... Можливо, одного дня я передам тобі у спадок щось цікавеньке.

Рей мовчки вислухала його. Потім повільно підвелася, відставивши свій повний кубок.

— Дякую, — коротко кинула вона.

Вона вже розвернулася, щоб піти, але голос Шейна, який раптом втратив будь-яку грайливість і знущання, зупинив її.

— Сядь. Ми ще не закінчили, — він відкинувся на спинку крісла. Його погляд став важким, зосередженим, як у мисливця. — У мене великі плани на твоїх колишніх друзів-найманців, Невадо.

Рей завмерла на півкроці, а потім повільно, неохоче опустилася назад на свій імпровізований стілець з ящика.

— Сподіваєшся витягнути з мене інформацію про їхні патрулі чи плани? — сухо і рівно поцікавилась вона.

Шейн видав короткий, скрипучий смішок, від якого зовсім не віяло веселістю.

— Інформацію? Пташко, благаю. Моя розвідка вже знає, скільки дірявих ложок у їхній їдальні і о котрій годині ваш кульгавмй Брут встає, щоб приготувати вам пожерти. Мені не потрібні їхні секрети. Мені потрібна ти.

Рей нерозуміюче нахмурилася, намагаючись прочитати його емоції.

— До чого ти ведеш?

Шейн повільно, по-хижацьки посміхнувся, підперши підборіддя рукою.

— Я був би просто безмежно радий, якби ти мені допомогла. Безпосередньо. Своїми ручками. Якщо буде треба — пограєш у трагічну заручницю, щоб виманити їх із нір. Якщо треба — поїдеш за горизонт і познаходиш для мене інші талісмани. А якщо треба... — він зробив майстерну паузу, впиваючись поглядом у її обличчя. — Очолиш мій рейд. Проти найманців. Виріжеш тих, з ким ще вчора ділила хліб і на кого працювала.

Рей не здригнулася, але її очі мимоволі ковзнули вбік. Вона опустила погляд на закривавлену кам'яну підлогу біля своїх ніг, щось напружено осмислюючи. Одна справа піти з клану в невідомість. І зовсім інша — повернутися туди з мечем у якості карателя.

Шейн миттєво вловив цю секундну заминку. На його губах заграла іронічна, колюча усмішка.

— Розумію. Це роль не для кожного, — м'яко, але з виразною ноткою виклику промовив він. — Зрештою, перерізати горло колишньому товаришу — це не мішені на майданчику дірявити. Тут потрібен холод.

Рей повільно підняла на нього свій погляд. У ньому більше не було сумнівів, лише крижана, бездонна рішучість.

— Я згодна, — її голос пролунав глухо, але абсолютно твердо. — На все.

Усмішка Шейна зникла. Він серйозно, з непідробною повагою кивнув їй. На якусь мить божевільний садист у ньому притих, оголивши щось глибоке і до болю обтяжене.

— Втрата матері... Це завжди важко. Завжди ламає опору і бажання жити далі, — без жодного жарту, тихо промовив він, безцільно крутячи кубок у руках. — Але те, що ти прийшла саме сюди, а не залишилася скиглити їм у жилетки... Це означає для мене набагато більше, ніж я хотів би визнати.

Рей нічого не відповіла. Вона лише знову відвела очі, зціпивши щелепи, ховаючи свій біль за непробивною стіною відчуженості.

Шейн раптом різко змінив тон, від меланхолії не лишилося й сліду. Він витягнув із кишені якусь брудну хустинку і почав методично, з огидою витирати чужу кров зі своїх пальців.

— А тепер, коли ми закінчили з сімейною психотерапією, до справ, — він відкинув хустинку на стіл і зчепив чисті руки в замок. — Твоє перше завдання. Мені потрібен талісман собаки.

Тіло Рей миттєво, ледь вловимо напружилося. Холодні, мертві очі стали гострими, сфокусованими, зібраними. Шейн, звісно ж, вловив цю мікроскопічну зміну, куточок його губ задоволено сіпнувся.

— О, бачу, ти про нього чула. Значить і знаєш, за що саме він відповідає, — хмикнув він. — Чудово. Це зекономить нам час на лекції з міфології.

— Чула, як і всі. Казки для найманців біля вогнища. Але тобі для чогось знадобилися ті, що ти вкрав у Каорі. — діловито відгукнулася Рей, ігноруючи його пильний, пронизливий погляд. Вона склала руки на грудях, включаючи режим ідеального виконавця. — Які є зачіпки? Координати? Останнє відоме місцезнаходження? Кого мені трясти першим?

— Нуль, — весело й абсолютно безтурботно розвів руками Шейн.

Рей скептично підняла брову.

— Нуль? Тобто ти наказуєш мені знайти міфічну голку в копиці сіна, але при цьому навіть не знаєш, у якій провінції це сіно лежить?

— Саме так! — Шейн щиро, майже по-дитячому розсміявся. — Якби все було так просто і у мене була карта з хрестиком, я б відправив туди Гідру. Але Гідра здатен знайти хіба що дно у пляшці пива. Тому тепер це повністю твоя проблема, Невадо. Шукай, вистежуй, вибивай інформацію з кого завгодно, хоч з-під землі дістань, але принеси його мені.

Рей злегка нахилила голову, вивчаючи його обличчя.

— Навіщо тобі саме талісман безсмертя? — обережно, промацуючи ґрунт, запитала вона. — Навіщо ганятися за каменюкою, коли в тебе вже є армія та інші талісмани? Він... Особливий?

Шейн тихо, поблажливо розсміявся. Він нахилився і недбало ткнув носаком чобота в бік закривавленого, непритомного гінця на підлозі.

— Яке дурне питання для такої розумної дівчинки. Подивись на цей шматок м'яса. Люди здихають, Невадо. Вони кровоточать, хворіють, старіють і дохнуть від одного вдалого удару ножем. Джерело вічної молодості, абсолютне безсмертя, невразливість... Коли цей талісман буде у нас, ми станемо остаточно непереможними. Ніхто не зможе нас вбити. Хіба цього мало для щастя?

Він брехав. Або, принаймні, недоговорював головного. Рей це відчула шкірою. «Безсмертя» було лише гарним, пафосним прикриттям.

«Він хоче дістатися до Інка, — промайнуло в голові дівчини холодним усвідомленням. — Хоче контролювати Передвісника Смерті. Але навіщо він говорить про це саме мені? Він не знає про мій симбіоз з Інком? Чи... Він усе чудово знає і прямо зараз кидає мені наживку, перевіряючи, чи сіпнеться в мене хоч м'яз? А якщо він здобуде талісман Інка... Чи означає це, що він зможе контролювати тоді і мене? Або все ж таки контроль спадає при симбіозі? Як все важко... І у кого б запитати...»

Рей вирішила ризикнути, але пройти по самому краю.

— Кажуть, ці предмети мають... Свою волю, — рівно промовила вона. — Ти впевнений, що зможеш контролювати талісман, якщо я його знайду?

Очі Шейна спалахнули темним, розважливим вогнем. Його усмішка стала тонкою і хижою.

— Я вмію приборкувати будь-яких собак, люба. Навіть найбільш скажених і непокірних. Ти просто принеси повідець, а з усім іншим я розберуся сам.

Рей проковтнула гостре бажання запитати, навіщо йому взагалі здалися усі інші талісмани. Якщо він хоче використати Передвісників у своїх цілях, то таких було б достатньо декілька. Але всі... Це занадто. Точно є ще щось. Проте зайва цікавість зараз — це прямий шлях на стіл до його катів. Вона просто повільно, покірно кивнула, ховаючи свої справжні думки глибоко всередині.

— Я зрозуміла тебе, — сказала вона без жодних емоцій. — Я зроблю все можливе, щоб знайти його.

— Розумниця, — Шейн схвально прицмокнув язиком і відкинувся на спинку крісла. — Хвалю за покірність. Обожнюю, коли підлеглі не ставлять зайвих запитань.

Рей на мить здалося, що розмову закінчено. Вона вже збиралася підвестися, коли його погляд раптом ковзнув по її руці, що лежала на коліні.

Очі лідера звузилися. Він повільно, ніби між іншим, вказав пальцем на її долоню.

— А це що за цікава дрібничка? — Шейн схилив голову, розглядаючи срібло на її руці. — Ще й на безіменному пальці... Невже обручка?

Рей мимоволі напружилася. Під шкірою ніби пробіг електричний розряд. Вона похолола, панічно намагаючись прочитати по його обличчю: чи він справді думає, що це обручка, чи чудово знає, що це за кільце насправді? Якщо він знає про її зв'язок із Передвісником Смерті, ця гра закінчиться прямо тут.

Вона змусила себе розслабити кисть, хоча серце калатало десь у горлі.

— Так, — коротко, крижаним тоном відповіла вона.

— Невже? — Шейн театрально підняв брови, на його обличчі розпливлася хижа, глузлива усмішка. — Треба ж! Моя маленька племінниця встигла вискочити заміж? І що ж, ти ось так просто зрадила свого коханого чоловіка, втікши серед ночі до дядечка в стан ворога?

Він з удаваним жалем похитав головою.

— Як це... Трагічно. Жорстоко. І так в дусі нашої родини.

Рей промовчала. Вона опустила погляд на своє взуття, ховаючи очі, щоб він не помітив у них ані страху, ані гніву.

Шейн задоволено хмикнув, насолоджуючись її дискомфортом. Йому подобалося намацувати її слабкі місця. Він подався вперед і, раптом змінивши тон на удавано турботливий, наставив на неї палець.

— Тільки давай домовимось одразу, пташко. Не повторюй помилок своєї матері. Небула народила тебе в дев'ятнадцять. Діти в нашому бізнесі — це такий непотрібний, жалюгідний баласт... — він гидливо скривився. — Скільки тобі зараз, до речі?

— Двадцять один, — глухо, наче через силу, видавила з себе Рей.

— Двадцять один... — задумливо поцмокав язиком Шейн, відкидаючись назад. — Прекрасний вік. Найкращий час, щоб завойовувати світ. Або ефектно здохнути, намагаючись це зробити.

— Як влучно.

Він легко ляпнув долонею по підлокітнику, закриваючи особисту тему.

— Але повернемося до наших реалій. Попри наш... Зворушливий кровний зв'язок і твої красиві обіцянки, я довіряю лише мертвим. Тому кожен твій крок тут буде перевірятися. Охорона буде всюди. Ти не зможеш покинути будівлю чи навіть вийти з кімнати без нагляду моїх людей. Це зрозуміло?

Рей зціпила зуби, але кивнула.

— Зрозуміло.

— От і чудово! — Шейн раптом плеснув у долоні з такою радістю, ніби вони щойно домовилися про сімейний пікнік. — ГІДРО!! Твою мачуху, тягни свою дупу сюди!

Двері боязко прочинилися. Гідра, блідий і напівпереляканий від такого гучного тону лідера, боком протиснувся в кабінет. Він старанно намагався не дивитися на скривавленого Шейна.

— Т-так, пане?

Шейн недбало кивнув у бік Рей.

— Проведи моїй племінниці екскурсію цим гадючником. А ввечері — беріть коней і дуйте в сусіднє поселення. Напийтеся, розслабтеся, познайомиш її з іншими нашими воєначальниками. Нехай побачать на власні очі, хто тепер грає за нас.

Гідра закліпав, перетравлюючи наказ.

— Це обов'язково, пане Шейне? Просто...

— Це наказ, Гідро. І він обов'язковий до виконання, — голос Шейна раптом став крижаним. — Передай це їм усім. Якщо хтось не прийде привітати нову ученицю, я особисто вирву йому язика.

Гідра судомно ковтнув і швидко закивав.

— Зрозумів. Усе зробимо, пане.

Він підійшов до Рей і вкрай обережно приобійняв її однією рукою за плече, киваючи на вихід. Рей коротко, ледь помітно кивнула Гідрі, але навіть не подумала обернутися чи вклонитися Шейну на прощання.

Разом вони мовчки вийшли з розгромленого кабінету. Шейн дивився їм услід. Щойно двері зачинилися, його широка усмішка стала холодною і розважливою. Він підняв руку і негучно клацнув пальцями.

З тіней кутків зали безшумно відокремилися два силуети вартових. Шейн мовчки, одним легким рухом вказівного пальця вказав на двері, за якими щойно зникла його племінниця. Вартові коротко кивнули і, не видавши жодного звуку, ковзнули слідом, як вірні пси.

Штаб «Вогнем і мечем» разюче відрізнявся від гамірних, хоч і пошарпаних коридорів бази найманців. Тут все було таким... Чужим, іншим. Непривітним. Світло смолоскипів ледь розганяло густі тіні, а люди, що траплялися їм назустріч, швидко опускали очі і притискалися до стін, поступаючись дорогою Гідрі та його новій, дуже незвичній супутниці.

Гідра йшов трохи попереду, заклавши руки за спину. Він механічно вказував на двері:

— Там у нас зброярня... Доступ тільки за жетонами. Далі по коридору — лазарет, хоча туди краще не потрапляти, цілителі в нас такі собі, більше м'ясники. А тут, унизу, їдальня...

Він говорив монотонно, але Рей чудово чула, як луною від стін відбиваються не лише їхні кроки. Двоє безмовних вартових Шейна йшли слідом, тримаючи дистанцію рівно в десять кроків. Вони не ховалися, просто дихали в потилицю, нагадуючи про новий статус Рей.

Гідра раптом звернув у вужчий, гірше освітлений коридор, де кроки переслідувачів трохи приглушилися через товсті килими на підлозі. Він трохи сповільнився, порівнявшись із Рей, і, не повертаючи голови, тихо запитав:

— Якого фантома ти насправді сюди приперлася, Невадо?

Вона ледь помітно скосила очі назад, перевіряючи дистанцію до вартових.

— Я ж сказала йому. Мені там більше немає місця, — так само тихо, майже не ворушачи губами, відповіла вона.

— Шейну ти можеш вішати локшину на вуха скільки влізе, йому це навіть подобається, — пробурмотів Гідра, кивнувши на чергові зачинені двері. — Це, до речі, склади з провізією. Кхм, я ж бачив тебе в бою. Бачив вас усіх. Ви одне за одного горлянки гризли. А тепер ти тут, у лігві монстра, який знущається над смертю твоєї мами. Чому?

Рей дивилася прямо перед собою. Її обличчя було скам'янілим, але в голосі раптом прорвалася така глибинна, чорна втома, від якої Гідрі стало не по собі.

— Тому що в мене просто не залишилося сил там бути, Гідро. Мости спалені. Клан зсередини згнив від недовіри і страху. Джессі... Вона грається в ідеального лідера, але вона боїться зробити той самий, останній крок.

Рей на мить заплющила очі, згадуючи обличчя друзів, яких залишила позаду. А потім її голос став твердим і холодним:

— Цю війну треба закінчити. І якщо Джессі не може цього зробити... Тоді це зроблю я. Навіть якщо для цього доведеться поховати їх усіх. Разом із собою.

Гідра здригнувся. Він кинув на неї швидкий погляд, намагаючись знайти в її обличчі хоч краплю сумніву чи блефу. Але знайшов лише абсолютну, фатальну рішучість людини, якій більше нічого втрачати.

Він мовчки відвернувся. Вони вийшли на невеликий балкон-перехід, що з'єднував два крила штабу. Звідси відкривався вид на внутрішній двір, де тренувалися новобранці. Вартові зупинилися біля входу на балкон, даючи їм кілька десятків футів особистого простору.

Гідра сперся на кам'яний парапет. Дощ бив по його шкіряній куртці.

— Це наш головний тренувальний плац, — гучно сказав він для вартових, а потім знову знизив голос до ледь чутного шепоту. — Послухай мене дуже уважно. Ті, хто потрапляє за ці стіни... Вони не повертаються назад тими ж людьми. Це місце випалює душу. Шейн зламає тебе, або змусить зламати когось іншого. Ти готова до цього?

Рей стала поруч, дивлячись на сіре, затягнуте хмарами небо.

— Мене вже зламали. Йому доведеться збирати мене заново, щоб зламати вдруге.

Гідра важко зітхнув. Він дістав із кишені якийсь зім'ятий самокрут, але так і не запалив його, просто крутячи в пальцях.

— Ще не пізно передумати, Невадо, — раптом прошепотів він, у голосі прозвучала несподівана, щира людяність. — Ти ще нічого не зробила. Я можу допомогти. Прямо зараз. Знаю сліпу зону у східному секторі. Там вартових змінюють через десять хвилин. Ти зможеш вислизнути і розчинитися в лісі. Я скажу Шейну, що ти просто вирубила мене.

Він подивився їй прямо в очі.

— Але якщо ти втечеш зараз — шлях сюди тобі буде закритий назавжди. А якщо залишишся... Вороття назад уже не буде.

Рей повільно повернула до нього голову. Вітер роздував її чорне волосся, відкриваючи свіжий шрам на обличчі. Вона подивилася на Гідру з якоюсь дивною вдячністю за цю пропозицію. Вона знала, що він ризикує власною головою, просто пропонуючи це. Але її вибір був зроблений ще вночі, коли вона дивилася на свіжу могилу Небули.

— Я залишаюся, — твердо відрізала Рей. Її голос не тремтів. — Я допоможу закінчити цю війну, Гідро. Чого б це не коштувало.

Той дивився на неї ще кілька секунд, ніби сподіваючись, що вона пожартувала. Але, зрозумівши, що вона не відступить, він сумно, якось приречено усміхнувся.

— Що ж... — він сховав самокрут назад у кишеню і поплескав долонею по холодному парапету. — Ласкаво просимо до Анархії, Невадо. Ходімо. Тобі ще треба вибрати коня. Ввечері ми їдемо в поселення пити огидне пиво. Повір, воно тобі сьогодні точно знадобиться.

Вечір настав надто швидко, ніби час просто перемотали. Коли Рей і Гідра осідлали коней і рушили в дорогу, прохолодний вітер одразу ж забрався під коміри курток. Супровід складався лише з чотирьох мовчазних вартових, але їхньої присутності було достатньо, щоб нагадати Рей про її новий статус бранки на довгому повідку.

За пару миль, коли між чорними стовбурами дерев замиготіли жовті вогні, вони в'їхали в сусіднє поселення. Воно було гамірним, брудним і переповненим озброєними людьми — ідеальний перевалочний пункт для тих, хто не визнає законів.

Таверна, до якої Гідра впевнено підвів їхній невеликий загін, зустріла їх оглушливим гулом голосів, кислим запахом пролитого елю, смаженого м'яса та густим тютюновим димом. У загальній залі яблуку ніде було впасти: там гуляли анархісти, щось голосно святкуючи і б'ючи кухлями по столах. Але для верхівки, звісно ж, виділили окрему "віп-залу" — простору кімнату в самій глибині будівлі, захищену масивними дубовими дверима та двома здоровенними вибивалами. Щойно Гідра штовхнув двері і Рей переступила поріг, гул таверни залишився позаду, змінившись на значно тихішу, але куди більш небезпечну атмосферу. За великим столом, заставленим тарілками та пляшками, вже чекали семеро.

Рей швидко, професійним поглядом просканувала кімнату, і тут раптом її серце раптом пропустило удар. Її погляд миттєво спіткнувся об одне обличчя. Зайн.

Він сидів трохи збоку, крутячи в руках склянку з чимось міцним. Коли він побачив Рей, у його очах на частку секунди спалахнув справжній, непідробний шок. Його пальці ледь не випустили скло. Але він не подав вигляду. Зайн миттєво оговтався, ковтнув своє здивування і натягнув маску абсолютної, нудьгуючої байдужості, відвівши погляд кудись у стіну. Рей зробила те саме. Жоден м'яз на її обличчі не здригнувся. Вони чудово зрозуміли одне одного без слів: вони тут незнайомці.

Появу нової гості помітили одразу. Двоє чоловіків піднялися з-за столу, щоб зустріти прибулих. Перший був кремезним, жилавим і виглядав так, ніби щойно виліз із якогось підпільного бійцівського клубу. На його голові стирчав невеликий, жорсткий рудий ірокез, а в носі поблискувало масивне металеве кільце. Він підлетів до Рей і, не чекаючи дозволу чи хоча б представлення від Гідри, мертвою хваткою схопив її за руку. Він почав трусити її з такою шаленою енергією, ніби намагався витрусити з дівчини душу.

— Оце так зустріч! — прогримів він захриплим, гучним голосом, широко шкірячись, так що стали видні нерівні зуби. — Коли Шейн сказав, що в нас поповнення, я думав, притягнуть чергового перебіжчика-невдаху. А тут сама... Спадкоємиця Небули! Я Інферно! Воєначальник «Жарптиці»! Дуже-дуже-дуже приємно!!

Рей насупилася і спробувала висмикнути руку, але здоровань тримав міцно, продовжуючи свій занадто гучний і емоційний монолог.

— Слухай, мала, я був просто величезним фанатом твоєї мами! Небула — це ж абсолютна легенда, чистий вогонь! Ми всі тут ледь не ревіли, коли дізналися. Шкода, звісно, що так тупо вийшло з нею, але бачити тут її плоть і кров...

Рей зціпила зуби, її вільна ліва рука інстинктивно сіпнулася до стегна. Ще секунда цього словесного проносу про вбиту матір, і вона б точно врізала йому в щелепу, плюнувши на наслідки.

Але раптом хтось "випадково", але дуже відчутно і з тихим хрускотом наступив Інферно на ногу важким чоботом. Рудий ойкнув, його обличчя скривилося від болю, він мимоволі випустив змучену руку Рей, застрибавши на одній нозі.

— Ойх... Ти що, осліп, бліда поганко?! — гаркнув він.

— Трохи збав оберти. Ти їй зараз руку з плечем відірвеш, а Шейн потім з тебе здере шкіру на новий килимок для кабінету, — пролунав спокійний, злегка глузливий голос.

Це був другий чоловік, що підійшов слідом. Значно молодший за Інферно, стрункий, із білим, наче свіжий сніг, волоссям, у якому хаотично виділялися кілька пофарбованих вугільно-чорних пасом. На його відкритому передпліччі зміїлося чітке татуювання чорної блискавки, а очі були такого пронизливо-блакитного кольору, що здавалося зараз пропалять у ній дірку.

Він простягнув Рей руку для нормального, стриманого ділового потиску, повністю ігноруючи лайку Інферно на задньому фоні.

— Широн, — представився він, його губи ледь розтягнулися в іронічній усмішці. — Воєначальник «Білого шуму». Головний розвідницький клан Анархістів.

Він трохи схилив голову, уважно і чіпко вивчаючи її очі.

— Приємно бачити, що Шейн вирішив розбавити нашу компанію кимось, хто, судячи з чуток, вміє вбивати цілі загони без зайвого галасу та пафосних промов своєю тактикою. Нам цього не вистачало.

Рей коротко потисла його долоню, відчувши холодну, суху шкіру. Звільнивши руку, вона ледь помітно струснула нею після залізної хватки Інферно. Вона обвела своїм фірмовим крижаним поглядом їх обох, а потім ковзнула по решті присутніх у кімнаті, затримавшись на Зайні рівно на мілісекунду менше, ніж на інших.

— Невада, — сухо і беземоційно відповіла вона. Її погляд знову сфокусувався на Широні. — І я дуже сподіваюся, що ваші розвіддані та бойові навички набагато кращі, ніж уміння дотримуватись чужого особистого простору.

У віп-залі на мить повисла тиша. А потім Інферно несподівано гавкнув гучним сміхом, ляснувши себе по стегну.

— Ха! А зубки то гострі! Я ж кажу, вся в матір!

Широн ширше усміхнувся, явно задоволений її різкістю, яка відскакувала від нього, як від стіни.

— Вона мені вже подобається. Куди веселіше за тих переляканих цуценят, яких нам зазвичай присилають.

Гідра, який весь цей час нервово переминався з ноги на ногу біля дверей, нарешті відкашлявся, намагаючись взяти на себе роль турботливого гіда.

— Так, панове, давайте закінчувати з прелюдіями, — прогудів він, проходячи всередину кімнати.

— З прелюдіями закінчувати будеш у ліжку, Гідро, — вставив п'ять копійок Зайн, хрипко сміючись. Його сміх підхопили ще двоє. — Не тобі таке казати.

— Ой фі, — жартома відмахнувся Гідра. Таке зауваження йому було як комплімент. — Залиш хтивщину при собі. Шейн наказав нам розслабитися і познайомитися. Всі за стіл. Пиво саме себе не вип'є, а м'ясо вже холоне.

Як тільки всі розсілися за великим столом, брязкаючи зброєю та відсуваючи важкі дерев'яні кухлі, весела метушня швидко стихла. Гідра тільки-но з полегшенням опустився на стілець і потягнувся до випивки, як із найдальшого кінця столу пролунав грубий голос.

— А я от не збираюся розсипатися в компліментах.

Говорив кремезний бородач років тридцяти п'яти. Його абсолютно лиса голова різко контрастувала з густою, жорсткою бородою, а обличчя нагадувало м'ясну лавку. Воно було вздовж і впоперек посічене страшними, глибокими шрамами. Він сидів, схрестивши на грудях руки-колоди, і дивився на Рей та Гідру з неприхованою, лютою ворожістю.

— Карнаж. Воєначальник «Катаклізму», — виплюнув він своє ім'я, не зводячи важкого, насупленого погляду з Рей.

Він нахилився вперед, спершись ліктями на стіл, від чого шрами на його обличчі моторошно натягнулися.

— І знаєш що, дівчисько? Я тобі не довіряю. Ані на йоту.

Гідра насупився, зі стукотом відставляючи кухоль.

— Карнаже, прикрий пельку. Її прийняв сам Шейн.

— А мені плювати!! — гаркнув бородань, стукнувши кулаком по столу так, що підскочили тарілки. — У мене пам'ять хороша! Я чудово пам'ятаю, як ця сука пліч-о-пліч із найманськими лідерами очолювала рейди на наші позиції. Скількох наших хлопців ти поклала, поки бігала під ручкою зі своїми дружками, га? А тепер що? Приповзла сюди, коли хвіст прищемили, а ми маємо сидіти з нею за одним столом і пити пиво?!

Рей навіть не змигнула. Вона спокійно витримала цей повний ненависті погляд, її рука розслаблено лежала на столі, але кожен м'яз був готовий до атаки. Вона вже привідкрила рота, щоб відповісти йому чимось таким же гострим і холодним, як раптом збоку пролунав інший голос:

— І п-правильно Карнаж каже! Жодної довіри до неї!

Усі за столом мимоволі поморщилися.

Той, хто це сказав, виявився воєначальником «Циклону». Його звали Чайка. Той самий, про якого ходили легенди серед «Бурелому», як один із найжорстокіших воєначальників Шейна, на рівні із Карнажем та Небулою. І щойно він відкрив рота, стало абсолютно, кришталево зрозуміло, чому він носить саме це прізвисько. Його голос був настільки противним, писклявим і надривним, що нагадував крик справжньої морської птахи, яка істерично б'ється за шматок здохлої риби на причалі.

— У ч-ч-червні мин-мин-н-нулого року «Бурелом» успішно напав на мо-мо-мої позиції! — продовжував репетувати Чайка своїм ультразвуком, активно розмахуючи руками і червоніючи від обурення. Те, що він ще й хронічно заїкався, робило сцену в декілька разів кумеднішою. — У нас б-б-були величе-че-че-з-з-зні втрати! Вони спалили по-по-по-ловину мого табору! І вона там бу-бу-була! Я сам бачив! Як ми мо-мо-мо-можемо д-д-д-довіряти їй після того, щ-щ-щ-що вона роб-б-б-била?! — Чайка аж захлинався від власного обурення, а його писклявий голос давав півнів на кожному слові, що робило його промову абсолютно неможливою для серйозного сприйняття. — В-вона м-моїх людей... Я-як куріпок!

Та важка, смертоносна напруга, яку щойно нагнав Карнаж, луснула в одну мить.

Рей відчула, як її щоки починають зрадницьки сіпатися. Огида і готовність до бійки миттєво відійшли на другий план, бо стримати сміх від цього комічного, писклявого і заїкаючого обурення виявилося завданням із зірочкою. Вона міцно прикусила губу зсередини, опустивши очі в стіл, відчайдушно намагаючись зберегти серйозний вигляд.

Гідра поруч із нею раптово дуже зацікавився візерунком на дерев'яній стільниці. Його плечі дрібно тряслися від беззвучного реготу, а з горла виривалося підозріле, здавлено-хрюкаюче кашляння. Інші воєначальники, які ще не встигли представитися, теж почали ховати обличчя за своїми кубками, відверто давлячись сміхом.

Чайка, побачивши цю реакцію, пішов червоними плямами по щоках.

— Ч-чого ви ш-шкіритесь?! — заверещав він так високо, що, здавалося, у таверні зараз луснуть шибки, а потім вдарив кулаком по столу. — В-ви всі з м-мене с-смієтеся?! Я т-тут про с-серйозні р-речі говорю, про б-безпеку Анархістів, а в-ви...

— О, Небеса... — ліниво, з ноткою глибокого, екзистенційного розчарування простягнув чоловік, що сидів навпроти.

Він виглядав так, ніби помилився дверима і замість брудної, пропахлої пивом таверни мав потрапити на прийом до губернатора. Його темне волосся було ідеально зачесане назад і зібране в акуратний хвостик.

У вухах виблискували дві срібні сережки, на кожному пальці красувалося по масивному персню, а шию обвивав химерний ланцюжок. Він плавним, витонченим рухом поправив комір свого дорогого піджака.

— Я Зодіак, до речі, — ледь помітно, з аристократичною грацією кивнув він Рей. — Воєначальник «Тринадцятого знаку». Не звертай уваги на наш пташиний двір.

Потім він перевів свій знущальний, меланхолійний погляд на розлюченого воєначальника «Циклону».

— Чайко, сонечко моє, благаю тебе, — Зодіак витончено потер скроню пальцем із великим сапфіром. — Не бери такі високі ноти, надірвешся. Складається стійке враження, що тобі між ніг щойно дуже боляче прищемили дверцятами щось маленьке і абсолютно беззахисне.

За столом запанувала секундна тиша. Всі перетравлювали почуте. А потім Зайн, який весь цей час намагався злитися з інтер'єром і якраз зробив великий ковток пива, не витримав. Образ, який щойно змалював Зодіак, добив його остаточно. Він різко пирснув, видавши гучний, задушений звук. Цілий фонтан хмільного напою вилетів прямо з його рота на сусіда навпроти.

— Твою ж наліво!! ЗАЙНЕ!! — не своїм голосом закричав Лофт, підскакуючи зі стільця так різко, що той ледь не впав. — Це вже вчетверте за останній тиждень!!!

Це був воєначальник «Крика буревісника» — відносно молодий хлопець, ледь старший за саму Рей, з гострими рисами обличчя і розпатланим волоссям. Зараз він відчайдушно намагався витерти рукавом обличчя та шкіряну куртку, які Зайн щойно щедро зросив теплим пивом.

— Зайне, ти придурок?! Я ж тільки вчора її вичистив!

— Та годі, — кашляючи і втираючи сльози від сміху, видавив із себе Зайн, хапаючись за живіт. — Ніхто не вмер, Лофте, спокуха. Я чесно не хотів... Але... Прищемили дверцятами... Зодіаку, ти найкращий, як і завжди!

Рей більше не могла триматися. Вона пирхнула і, прикривши рот долонею, тихо розсміялася, дивлячись на цей абсолютний балаган. Гідра поруч із нею вже відверто реготав басом, б'ючи долонею по столу. Карнаж, який ще хвилину тому кидав смертельні погляди, лише роздратовано закотив очі і зробив великий ковток зі свого кухля, зрозумівши, що його серйозні претензії безнадійно потонули в цьому цирку.

Коли сміх потроху вщух, а атмосфера очистилася від агресії, воєначальники раптом зрозуміли одну річ: Рей сміялася разом із ними. Ця маленька деталь миттєво зламала ворожнечу. Навіть Карнаж, хоч і продовжував дивитися на неї спідлоба, більше не кидався звинуваченнями, зосередившись на своєму м'ясі.

— Ну, тепер, коли соліст нашої опери взяв паузу, — витончено промовив Зодіак, наливаючи собі ще вина. — Можемо поговорити як цивілізовані люди.

Широн, підперши підборіддя рукою, з цікавістю подивився на Рей своїми крижаними очима.

— Якщо відкинути істерики нашого друга, — він кивнув у бік надутого Чайки. — Чутки про тебе ходять вражаючі. Ти ж була повноцінною воєначальницею серед найманців. Моя розвідка доповідала, що твій загін перед атакою на Чайку встиг вирізати патрульних так швидко і тихо, що ніхто не встигав навіть здійняти тривогу. З чим ти працюєш? Парні клинки?

— Так, — спокійно відповіла Рей, крутячи в руках свій кубок. З цими людьми виявилося набагато легше спілкуватися, коли розмова переходила на мову тактики та зброї. — Пара легких мечів. Ідеально збалансовані. Ними працюєш швидко, перерізаєш горлянку до того, як ворог встигає щось зрозуміти, і ніякого зайвого шуму.

Інферно знову гавкнув сміхом, плеснувши долонею по столу.

— А я казав! Справжня різанина! Наша школа! — він підняв кухоль. — За твої клинки, мала!

Зайн, який весь цей час намагався грати роль людини, яка бачить її вперше, ліниво покрутив склянку в руках.

— Я чув, у тебе був наставник. Ви з ним... Були гарні друзі. Інк, здається? — Зайн зробив вигляд, ніби ледь згадав це ім'я. Він кинув їй такий непомітний погляд, мовляв, підтримай гру.

Рей ледь помітно кивнула йому очима, не змінивши виразу обличчя.

— Було діло. — сухо збрехала вона. — Був.

Розмова потекла жвавіше. Воєначальники, які ще вчора були її заклятими ворогами, тепер розпитували про тактику найманців, про прогалини в їхній обороні, про її досвід лідерства "по той бік". Виявилося, що без пафосних промов Шейна і кривавої різанини, це були просто загартовані вояки, які цінували хороший жарт і військовий професіоналізм.

Ідилію перервав гуркіт масивних дверей. У віп-залу ввалилися ще троє чоловіків. Попереду йшов чоловік у яскраво-жовтій куртці, з розкішною, майже театральною гривою золотавого волосся, від якого так і віяло самозакоханістю — Люмінарі, воєначальник «Сонячного удару». За ним, ледь не зачіпаючи головою одвірок, зайшов Райот, командир «Лютого вихору» — худорлявий чоловік із диким, розпатланим волоссям і обличчям, вкритим свіжими саднами.

А останнім увійшов щуплявий, невисокий хлопець із землистим кольором обличчя і вічно невдоволеною міною. Це був Фінік, воєначальник «Сірої сфери».

— О, а ось і решта нашого цирку шапіто підтягнулася, — сардонічно прокоментував Зодіак, відпиваючи вино.

Люмінарі і Райот коротко привіталися з усіма і з цікавістю втупилися в Рей, але Фінік їхнього ентузіазму не поділяв. Він одразу ж попрямував до надутого Чайки. Як виявилося, вони були найкращими друзями — мабуть, зійшлися на ґрунті того, що в обох були найбезглуздіші прізвиська серед усієї еліти Анархістів.

Щойно Фінік сів поруч, Чайка одразу ж ожив. Він нахилився до вуха свого друга і почав агресивно і активно жестикулюючи, щось йому нашіптувати своїм писклявим голосом. Він тикав пальцем то в Рей, то в Зайна, то в Зодіака, явно жаліючись на те, як жорстоко його тут виставили дурнем.

Фінік слухав, його обличчя ставало все більш похмурим. Він кинув на Рей такий сповнений зневаги погляд, ніби вона щойно плюнула йому в обличчя і розмазала по всій пиці.

Люмінарі якраз простягнув руку до Рей, щоб познайомитися, як Фінік голосно, навмисно перебиваючи його, гаркнув:

— Я не збираюся пити за одним столом із цією найманською воєначальницею! Чайка правий! Вона сьогодні з нами, а завтра переріже нам горлянки уві сні! Зрадникам довіряти не можна!

Рей навіть не повернула голови в його бік. Вона спокійно допивала кухоль, ігноруючи цей випад.

— О, фантоми... — закотив очі Широн, хитаючи білою головою. — Клуб дурнуватих прізвиськ та ображених дівчаток оголошує засідання відкритим. Фініку, стули пельку і сядь.

Але Фінік принципово схрестив руки на грудях, наслідуючи позу Чайки і відмовився брати участь у загальній розмові. Відтепер на тому кінці столу утворився маленький, але дуже токсичний альянс двох ображених, які до кінця вечора не зводили з Рей сповнених ненависті очей.

Вечір пролетів напрочуд швидко. Що більше алкоголю випивали воєначальники, то менше в їхніх розмовах залишалося агресії. Навіть Рей, до власного здивування, трохи розслабилася. Вона дозволила собі відкинутися на спинку стільця, спокійніше реагувала на грубі, але щирі солдатські жарти, а подекуди й сама відповідала настільки влучно та саркастично, що Інферно та Лофт ледь не падали зі стільців від сміху. Лише Чайка та Фінік продовжували сидіти в кутку, наче дві ображені горгульї, але на них уже ніхто не звертав уваги.

Ближче до півночі, коли повітря у віп-залі стало густим від тютюнового диму та перегару, Зайн підвівся з-за столу. Він зустрівся поглядом із Рей і ледь помітно кивнув у бік дверей.

— Піду подихаю, — кинув він у простір. — Невадо. Складеш компанію?

Вона коротко кивнула, піднімаючись. Гідра, який на той момент уже був неабияк напідпитку і палко сперечався з Інферно про щось дурне, лише махнув їм рукою, тактовно, або просто через сп'яніння, залишаючи їх наодинці.

Щойно вони вийшли з гамірної таверни на вулицю, нічна прохолода різко вдарила по обличчю, протвережуючи і вивітрюючи запахи алкоголю. На вулиці було майже порожньо.

Вони відійшли в тінь під навісом будівлі. Зайн мовчки дістав пом'яту пачку, витягнув дві самокрутки і простягнув одну Рей. Вона взяла. Клацнула металева запальничка, освітивши на мить їхні обличчя, густий дим потягнувся в холодне повітря. Деякий час вони просто стояли в абсолютній тиші, слухаючи, як вітер завиває між будинками.

Нарешті Зайн видихнув тонку цівку диму і, не дивлячись на неї, тихо порушив мовчанку:

— Не очікував зустріти тут свою Господарку.

Рей ледь помітно поморщилася і відмахнулася рукою, в якій тліла цигарка.

— Я більше не твоя Господарка, Зайне. Можеш забути про це. Талісман дракона залишився у «Буреломі». Ти вільний.

Зайн хмикнув. У цьому звуці не було ні радості, ні полегшення.

— Знаєш, мені не так уже й важливо, хто ти мені тепер за статусом. І, чесно кажучи, не так важливо, чому ти насправді сюди прийшла, — він повернув голову, його зазвичай байдужі очі зараз дивилися на неї напрочуд чіпко і пронизливо. — Важливо інше. Я бачу, як тебе розриває зсередини. Тебе просто випалює від туги за Інком.

Рей завмерла. Вона думала, що вона ідеально контролює свої емоції, але... Кого вона хотіла обдурити? Точно не Передвісника Війни. Дівчина глибоко затягнулася, намагаючись приховати збентеження і раптом скривилася. Цигарка мала дивний, важкий, солодкуватий присмак, дим осідав на язиці гіркотою і зовсім не був схожий на звичайний тютюн.

Вона повільно видихнула цей дивний дим і, здавшись, тихо відповіла:

— Я сумую. Дуже. Він... Він обіцяв мені симбіоз, Зайне. Обіцяв, що ми будемо разом. Але я його не відчуваю. Абсолютно. Нічого, крім порожнечі. Я навіть не знаю, чи це була правда, чи він просто сказав це, щоб... Не знаю. Я просто змирилася з тим, що втратила його назавжди.

Зайн раптом хитро, куточком губ усміхнувся. Він зробив крок ближче, нахилився до самої її голови і, дивлячись кудись у порожнечу над її плечем, прошепотів так, ніби звертався зовсім не до Рей:

— Тоді саме час проявити свій голос, братику.

Вона нерозуміюче насупилася, відхиляючись назад.

— Що? До кого ти...

— Інк не встиг сказати тобі головного, Господарко, — спокійно пояснив Зайн, відступаючи на крок і струшуючи попіл. — Це не так просто працює. Щоб по-справжньому чути Передвісника, щоб спілкуватися з ним, коли ви в симбіозі, людська свідомість має бути певним чином змінена. Потрібен каталізатор. Потрібен опіум.

Зіниці Рей різко розширилися. Пазл у її голові зійшовся. Слова Свіфта! Тоді, на балконі, коли він говорив про його симбіоз із Кроносом... Тобто... Свіфт не збрехав. Він знав, як це працює!

Вона судомно зробила ще одну затяжку, відчуваючи, як по тілу розливається дивне, важке тепло, а серце починає битися частіше.

— Я... Я намагалася його здобути, — прошепотіла вона, видихаючи густу хмару. — Свіфт щось казав про це... Але у нас це було неможливо зробити. Мені його не давав цілитель без рецепту і певної причини.

Зайн із м'якою, розуміючою усмішкою подивився на неї.

— Там, можливо, й неможливо. Але ти тепер у Анархії, Невадо. А в нас можливо все. І дозволено... Теж все, — він вказав на цигарку в її руці. — І можеш не дякувати. Вважай це моєю платою. За твоє адекватне і людське ставлення до мене, коли ти була моєю Господаркою.

Рей опустила погляд на самокрутку, що тліла в її пальцях. Солодкуватий, густий запах. Важкість у легенях. Легке запаморочення, що розмивало межі реальності. Це була не просто цигарка.

Це був чистий опіум.

Вона в шоці підняла погляд на Зайна, її губи розкрилися, щоб щось сказати, але світ навколо раптом ніби сповільнився. Шум вітру зник. Стукіт власного серця став гучним.

А потім... Глибоко зсередини її власних думок, прориваючись крізь Місяці мертвої, глухої тиші, пролунав голос. Низький, вібруючий і до болю знайомий.

«Нарешті ти мене чуєш, рідна...»