Запах пороху і конвалій

— Так. Все добре. Доїхав нормально. Ні, на блокпостах не трусили. А що б вони мені, цікаво, зробили? Я їхав в автобусі з купою цивільних. Хіба якогось нещасного зняли з рейсу, бо він вчасно документи не оновив. Та Сайд, не душниль. Я не збираюся бити морду тцкунам. Особливо на вихідних. Я наледве вибив ці три дні.

— Це ще хто з нас душніла. Окей. Відключаюся. Привіт Ярині. Пожалій наречену. Я знаю, що ти її пів року не бачив, але хоча б не затра…

Сова натискає відбій і втомлено розминає плечі. Дорога була довгою і виснажливою. Його навіть виходи у «поле» так не знесилювали раніше.

Таксі паркується на вузькій вулиці поблизу знаменитих Золотих воріт, і похмурий сивий водій повідомляє, що вони на місці. Сергій надсилає через додаток чайові і важко вилазить зі старенького «ланоса». Для його зросту місця тут трохи замало.

Над головою висять свинцеві хмари, а у повітрі до запахів міста і свіжозвареної кави з найближчої кав’ярні додається невловимий шлейф майбутнього дощу. Сова зручніше перехоплює армійський наплічник і прямує до старого будинку у вишуканому стилі позаминулого століття. Такими рясніє історичний центр Києва. Класична триповерхова будівля зустрічає його облупленою штукатуркою, дерев'яними сходами, що риплять від старості, і колись вишуканими кованими перилами сходових майданчиків.

Ярина любить центр міста за його вируюче життя і затишну атмосферу. Вона дуже прискіпливо обирала квартиру. Щодня надсилала в чат купу варіантів, від чого у Сови аж око сіпалося в бліндажі. Хоч будівля й стара, але всі нечисленні квартири тут — із вишуканим дизайнерським ремонтом. На всяк смак, як то кажуть. Сергій не розумів, навіщо платити більше за всі ці люстри й вінтажні стільці при оренді, коли можна було зняти щось простіше і практичніше. Але Ярина лише сміялася і називала його коханим занудою.

В неї чарівна білосніжна посмішка, пухкі ідеальні губи, тонка талія і підтягнута завдяки дієтам і тренуванням фігура. Вони так гармонійно виглядали разом. Вона — стилістка в елітному бутику, доглянута, вишукана, наче граційна довгонога лань. А поряд із його мужньою, високою, жилавою статурою в армійскому однострої це скидалося на казку про принцесу та лицаря. Він кохав її і хотів зробити щасливою. Тому більше половини його зарплати йшло на ці п'ятдесят два квадратних метри в центрі столиці.

Сова видихає перед дверима квартири. Всі рецептори напружені від солодкого очікування. Він не попереджав наречену про приїзд — хотів зробити сюрприз. В руках — величезний букет червоних троянд, які вона так любить.

«На ці гроші можна було б десяток турнікетів придбати. Але вона буде в захваті, тож жодного сумніву, Сово. Для коханої жінки можна й витратитися», — шукаючи вільною рукою ключ у кишенях, відсторонено думає Сергій.

В голові крутяться вже зовсім непристойні думки. Пів року. Пів року розлуки. Бачилися лише через відеозв'язок, а останні місяці хіба переписувалися в месенджерах. Ярина скаржиться, що їй не вистачає його уваги, їхніх побачень, що він холодний і відсторонений. А у нього на фронті — втрати, кілька трьохсотих, один двохсотий. Начальство закручує гайки, ресурси доводиться вигризати. Але він усе розуміє. Вона же тендітна і прекрасна, його Афродіта з чарівною посмішкою і ніжним голосом. Він теж сумував за її обіймами і запахом. Вона любить солодкі, ніби карамель, парфуми відомих брендів. Що ж… Треба буде купити завтра, коли гулятимуть містом.

Двері тихенько рипають, впускаючи його в затишок світлого коридору.

Перше, що впадає в око, — чоловічі кросівки і шкіряна куртка на вішаку. Мускусний шлейф чужих, дорогих чоловічих парфумів. Сова на хвилину заціпенів. Але помахом голови відганяє погані думки, тихенько роззувається і прямує коридором до вітальні.

«Може, то її друг з роботи».

У вітальні його зустрічає безлад із речей на підлозі і згаслі ароматичні свічки на кавовому столику. А ще — напівпорожня пляшка шампанського і відкрита коробка дорогих шоколадних цукерок.

В горлі пересихає. Розум ще бореться зі здогадками. Командир на дерев’яних ногах іде до їхньої з Яриною спальні. Розворочене ліжко, дорога жіноча білизна ніжного кольору попелової троянди (Сергій до знайомства з Яриною навіть кольору такого не знав), що павутинкою лежить на білому пухнастому килимі із золотистими китицями. І просто нестерпний для нього зараз коктейль із запахів карамельних парфумів та мускусного чоловічого аромату. А ще — настільки відчутний шлейф сексу, що навіть відчинене вікно не допомагає це вивітрити.

У голові гул. Сергій стоїть скам'янілий, і тільки дзвінкий жіночий сміх, що лунає із зачиненої ванної, виводить його з цього стану. В голові порожньо. Десь за грудниною ричить поранений звір. Який починає вити, коли за білими дверима чути такий знайомий голос його Афродіти, його Ярини. Вона стогне від задоволення під підбадьорливий і ласкавий чужий чоловічий баритон. Це викликає у Сергія нудоту. Присмак вранішнього дешевого хот-дога із заправки, де зупинявся автобус, підступає до горла.

За вікном починається дощ. Небо темне і тяжке, мов свинець, спалахують далекі блискавки. Весняна пора. Зливи зрошують промерзлу за зиму землю, а кілька дерев під вікном буяють свіжим листям.

У квартирі на другому поверсі, на розвороченому втіхами коханців ліжку, залишається букет троянд і ключі з невеликим брелоком-котиком. Цей сувенір Ярина дала Сергієві разом із другим комплектом, коли він зняв їй цю квартиру, щоб вона жила в безпеці й красі. Вітер гуляє кімнатами, створюючи протяг від відчиненого вікна до відкритих навстіж вхідних дверей. Він тихенько виє під пристрасні стогони у ванній, вивітрюючи і без того ледь помітний запах пороху, цигарок та армійського поту, що здається таким чужим тут — у цьому мирному і розбещеному місці.