Сутяжниїда

ДИСКЛЕЙМЕР:

Цей твір є виключно художньою вигадкою. Будь-які збіги з реальними особами, живими чи мертвими, а також з реальними подіями є абсолютно випадковими.

Автор не мав на меті когось образити і поважає право кожного писати листи в ООН. Жоден реальний ЖЕК чи сусідський кіт під час написання не постраждав.

Також автор просить не сприймати цей вірш серйозно 🙂

Еней був парубок моторний,

А наш герой — сутяга злий!

Освіта є, характер чорний,

До кляуз хитрий та шамкий.

Як тільки сонце засіяє,

Він вже перо своє макає,

І, падла, строчить до суду:

На кума, бабку і на Бога,

Що криво стелиться дорога,

І на сусідського котяру

(бо чорний, намивав біду).

Він шле депеші у контори,

У ЖЕК, у мерію, в ООН:

«Чого в сусіда сині штори?

Чого літає гучно дрон?

Чого в трамваї дує в спину?

Чого продали кислу диню?

Прошу негайно розіп’ять!

А двірничиху бабу Сраку,

Що не наділа на собаку

Намордник — премії не дать!»

Він так писав, аж піт котився,

І в серці хвацько вирував

Отой козацький дух теплився,

Що спокій у людей украв.

Він був сутяжництва султан!

Аж гульк — несе поштар конверта.

Печатка, синя форма терта...

Невже за працю, капітан?

Роздер пакет, читає зблідлий,

І світ в очах його померк:

На нього жаліється бідний,

Ображений до смерті ЖЕК!

І кум, і двірник, і сусіди

Писали, що усіх допік

І за папери непотрібні,

І що за наклепи на рідних

Відповідатиме в суді.

Отут Енеїв внук звалився,

Заойкав, завовтузивсь вмить,

Сльозами гіркими залився,

У грудях коле і болить!

«Як можна?! Я ж за правду бився!

А світ на мене ополчився!

Мене — й до суду?! Ну й діла...»

Лежить і плаче, ледве дише,

І більше скарг уже не пише,

Бо карма — та іще свиня 🐷