Тиша вечорова

Ідемо по життю крізь сміх і сльози,

Крізь чисте небо, темінь і грозу,

Крізь літо й зиму, крізь вітри й морози,

Вплітаючи і осінь, і весну.

То тонемо у відчаї і горі,

То знову віднаходимо свій шлях.

Шукаємо в пітьмі далекі зорі,

І маємо надію у серцях.

Час невгамовний мчить, як дикий вітер,

Розвіює він спогади й жалі.

Наш кожен крок — це мить зі слів та літер,

Що пишемо щодня на цій землі.

Збираємо у кошик власні роки,

Як стиглі яблука в чужім садку.

Сповільнюємо втомлені вже кроки

На цій дорозі, дивнім рушнику.

А час гортає пам’яті сторінки,

Де кожен спогад — то старе кіно,

І затишно стає від тої думки:

Що мало бути — відбулось давно.

Лишається лиш тиша вечорова,

Сліди на денці кавових горнят,

І ця проста земна, німа розмова

Самих з собою крізь роки назад…

10 червня 2026 р.