Цирк Скам’янілих Снів

Львів потопав у сірчаному тумані, що виповзав із підземель Полтви, коли на площі Святого Юра з’явився він — «Цирк Тисячі Тіней». Жоден магістрат не давав дозволу, жоден глашатай не сповіщав про приїзд. Просто в одну ніч серед готичних шпилів виросла чорна завіса шатра, пошита, здавалося, з клаптів похоронних круків. Я, антиквар і хронікер міських жахіть, відчув цей прихід усім єством. Тієї ночі повітря стало густим, як застиглий віск. Коли на ратуші пробила північ, Львів перестав належати людям. Я йшов тихою нічною вулицею, аж раптом камінний лев біля входу до будинку здригнувся. Його гранітні м’язи напружилися, почувся скрегіт пісковика об пісковик. Він не заричав — це було б надто природно. Він видав звук ламаних кісток...