Частини 15-16
15
Останні кілька днів — через підготовку нової зустрічі з прибульцями, які прибували на Землю, та злам Беатріс — видалися надто напруженими, і Сергій приїздив додому лише для того, щоб трохи поспати. І навіть добре, що ці дні збіглися з черговим відрядженням Насті на супутники Юпітера, а Кіру охоче забрали до себе її батьки — і побалувати онуку, і дати доньці із зятем можливість із головою поринути в роботу.
Встановлена у батьків Беатріс насправді була надсучасною системою, захищеною від будь-яких видів проникнення (включно з прослуховуванням і прихованим відеоспостереженням), про що Сергій не мав права навіть розповідати їм. Тому тривожний сигнал, що спрацював, став чимось геть незвичайним, і що довше він чекав відповіді на свій запит до департамента безпеки ГФС, то тривожнішою ставала пауза. Уже кілька годин, щоразу нагадуючи про себе, він чув у відповідь лише одне й те саме:
— Ми працюємо. Наберіться терпіння.
Неприємним сюрпризом стала й інформація про його водія, перевірити якого він доручив одразу після розмови з батьком. Затримати хлопця було справою техніки: його вже вели — тим паче, за підтримки технологій ГФС. Але куди важливіше було вийти на його контакти або, в ідеалі, на організатора.
Однак часу, щоб у всьому цьому розібратися, практично не залишалося: усі сили йшли на підготовку візиту представників сузір'я Пегаса. Треба було вдатися до чогось екстраординарного. Але до чого саме?
Маячок у затискачі для краватки показував: батько вже в Едуарда — людини по-своєму унікальної і за здібностями, і за зв'язками; багаторічного друга родини і, за сумісництвом, майстра ухилятися від переслідування «сірих». У цьому не було нічого дивного — батько збирався заїхати до нього ще вчора.
Але насторожило, що, перебуваючи там, батько запросив у Ірен запис учорашнього інтерв'ю, а потім цей файл попрямував до айтішника, якому Ед довіряв. І якщо злам Беатріс справді пов'язаний зі спробою дістатися службових секретів Сергія, потрібно було терміново зрозуміти, що саме задумали батько і цей майстер інтриг.
Він одразу зателефонував.
— Батьку, це я... Бачу, ти в Едуарда. Не питай, як дізнався. Якось потім... Знаю про ваш інтерес до запису вчорашнього інтерв'ю... Нічого не плутаю?
— Та от... думав спочатку обговорити це з тобою... — Олексій ніби виправдовувався, — але не знав, із чого почати. Тому вирішив по-старому поки що поговорити з другом.
— Готовий вислухати. Лінія захищена.
І батько коротко виклав їхні з Едом припущення.
«Ну от... і це», — зітхнув Сергій. — «Дивне інтерв'ю з відомою журналісткою».
— Гаразд. А сам аналіз ви вже отримали? — запитав він.
У цю мить у комп'ютері Едуарда щось пропищало, і, відкривши отриманий файл, він став читати вголос — так, щоб чув і Сергій:
— «Запитання, що ставилися, не були спонтанними; водночас інтерв'юер не мав на меті отримати на них відповіді і, цілком можливо, знав їх заздалегідь...» Так, це пропускаємо... А ось далі: «Можна припустити, що об'єкт передбачав подальшу перевірку діалогу подібною програмою і таким чином мав прихований намір провести ще одну, довірливішу зустріч — у захищеному від витоку інформації місці».
Батько хотів було ще щось додати від себе, але Сергій несподівано швидко сказав:
— Гаразд, я готовий.
І майже без паузи додав:
— Давай так: переносьте цю вашу зустріч одразу до мене. На котру ви домовилися?
— На 11:30.
— Чудово. Сподіваюся, встигнемо підготуватися.
16
Перед Сергієм і Дхар'Ні — його колегою з Галактичної Федерації Світла, уродженцем Плеяд — уперше за весь час спільної роботи постала справжня дилема. Або визнати нездатність гарантувати безпеку й рекомендувати скасувати завтрашню зустріч із цивілізацією Пегаса, або ж за лічені години, що залишилися, спробувати розплутати клубок проблем, який раптово виник. Це і злам секретної системи Беатріс, і можливе проникнення до департаменту Сергія агента під виглядом його співробітника, і, нарешті, завуальований, незрозуміло з якою метою, натяк на «безпечну» зустріч із ним або його батьком відомої журналістки.
Щоправда, остаточне рішення щодо скасування (або перенесення) зустрічі залишалося за своєрідною колегією: Територіальним — місцевим, земним — управлінням безпеки та вищими чинами Галактичної Федерації. Але і ті, і ті відчайдушно сподівалися, що перенесення вдасться уникнути. Окрім усього іншого, вони переймалися і своєю репутацією.
Найпростішим і водночас найменш перспективним пунктом видавалася зустріч з Ірен. Тому Сергій, зваживши нечисленні «за» і «проти», запропонував Дхар'Ні провести її одразу після затримання «таксиста».
Відкладати операцію було небезпечно: люди Сергія працювали без зміни вже кілька діб — через підготовку візиту представників Пегаса — і могли припуститися помилки. А помилка тепер означала б не просто провал, а загрозу всій місії. Ніхто не знав, які ще хитросплетіння міг приховувати цей клубок проблем.
Затримання минуло без ускладнень. Водія одразу помістили до кімнати для допитів, що збереглася в підвалі, — спадщини тих часів, коли тут ще розміщувалася поліція.
Однак домогтися від нього бодай якогось зізнання, не кажучи вже про те, щоб видати своїх координаторів. Час підтискав, і Сергій, відчуваючи дедалі більший цейтнот, усе частіше схилявся до думки про застосування методів, які колись вважалися «гуманними», але дозволялися лише в крайньому разі: вплив хвилями граничної частоти й потужності з одночасним зануренням об'єкта у стан глибинного тваринного страху.
Тим часом з'ясувалося, що батьки водія не бачили сина вже три доби. Зв'язок він підтримував лише через SMS, уникаючи дзвінків, і запевняв, що перебуває у терміновому відрядженні в іншому місті. Коли вони приїхали й, переглянувши відеозапис затримання, підтвердили особу затриманого, обоє помітно розгубилися й не могли сказати напевно:
— Схоже, це наш син... Але якийсь він дивний.
Сергій зіставив їхні слова з кадровими матеріалами часів його відбору на службу. Зовнішня тотожність збігалася повністю. Але щось було «не так» — невловиме, проте цілком виразне.
І тієї миті перед ним уперше постало запитання, від якого всередині похололо:
«А людина це взагалі?»
«Якщо це — робот-гуманоїд або біологічний клон без повноцінної свідомості, — міркував Сергій, — тоді нам, землянам, залишається лише несміливо стояти осторонь і спостерігати за роботою ГФС. Тут уже не наш рівень».
Але це було радше емоційне припущення. Із проблемою такого рівня він не стикався ніколи. Усе, що відбувалося, вимагало переосмислення й чіткішої координації з ГФС — і передусім із Дхар'Ні.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!