Частина 25
25
Знову поміщений у крісло для допитів, заарештований уже не становив загрози — власне, саме для цього воно й було призначене.
Варто сказати, що з моменту арешту й навіть після першого етапу допиту його зовнішність, попри вплив капсули, майже не змінилася: на вигляд це був усе той самий хлопець, хіба що — застигле обличчя й чужий погляд.
— Хто ваш куратор? Які ваші цілі? — почав Сергій, майже скоромовкою повторюючи вже не раз поставлені запитання.
Ігноруючи свою попередню обіцянку, сутність не лише залишила їх без відповіді, а й вирішила перехопити ініціативу.
— Ви, мабуть, уже вирішили, що ми здалися. Не тіште себе ілюзіями. За цих обставин диктуватимете умови не ви. Ми маємо намір заявити...
Сергій різко перебив:
— Якщо ви просто зараз не почнете відповідати на запитання, знову опинитеся в камері, що, як я розумію, не входить до ваших планів!
Він уже зрозумів, що противник має свої козирі, але прагнув повернути ініціативу й вивести «об'єкт» із рівноваги.
— Знову погрози... Гаразд. Але попереджаю: цим ви ризикуєте накликати на своїх батьків серйозні неприємності, аж до загибелі! — воно ледь не тріумфувало.
— Дайте вгадаю... — не збавляв натиску Сергій. — Ви хочете сказати, що можете підірвати квартиру моїх батьків?
Він достеменно знав, що вибухівки там немає: встановлений ним учора пристрій уже подав би сигнал тривоги. Принаймні так було ще п'ять хвилин тому, коли він виходив зі свого кабінету...
— Не зовсім так. Судячи з годинника на стіні, який ви так доречно тут повісили, там уже наш клон...
Броньовані двері рипнули, переключаючи увагу й впускаючи офіцера, який із порога дав зрозуміти: інформація термінова.
— Спрацював сигнал тривоги з нового пристрою у квартирі ваших батьків, — тихо сказав він Сергієві на вухо. — Додзвонитися не вдалося.
— То ми продовжуємо розмову? — воно явно тріумфувало.
— Авжеж, — незворушно відповів Сергій. — Тим більше що маю для вас ще одну невтішну новину. — Він блефував, видаючи припущення експертів ГФС за реальність, але іншого виходу не бачив. — Окрім влучання вашим «човником» у блок безпеки моїх батьків, ми зафіксували влучання аналогічного променя і у ваш «сплячий» клон. Після чого той, «прокинувшись», увів у тіло мого співробітника так звану «капсулу керування».
Сутність не перебивала — добрий знак.
Тим часом Дхар’Ні, кваплячись коридором департаменту, підказав радикальніший спосіб вилучення капсули:
— Трохи затримався, але маю добру новину — пілот цього човника один із найкращих у створенні потужного поля Мер-Ка-Ба. Ми зможемо вдвох витягти цю гидоту просто тут — у тебе.
Сергій заговорив значно впевненіше — то блефуючи, то переходячи до фактів.
— А тепер надійшло повідомлення з квартири моїх батьків: ваш клон не витримав навіть потужного розряду, з яким упоралося тіло мого водія. Ба більше, — Сергій не давав йому оговтатися, — нам також відомо про вашу спробу підпорядкувати собі відому журналістку. Від неї вимагали проникнути сюди з певною місією і...
— Досить! — перебило воно. — Ми точно знаємо, коли ви говорите правду, а коли намагаєтеся нас обдурити.
Тепер уже блефував опонент. Сергій точно знав: на такій «надто віддаленій» відстані куратор не здатен керувати цим тілом.
— ...Так от, із нашим клоном усе гаразд. Та й як ця немічна жінка — ваша мати — могла б зашкодити високотехнологічному виробу?!
Гортанний рик, що пролунало замість сміху, видало незграбну спробу проявити емоцію — рідкісну розкіш для сутності, проявленої через чуже тіло.
Двері знову озвалися, впускаючи Дхар’Ні, який трохи запізнився, та пілота човника. Високий, стрімкий Дхар’Ні — із хвилястим каштановим волоссям до плечей і яскраво-блакитними очима — на мить відволік сутність, і Сергій, схопивши електрошокер, що лежав поруч, одним рухом приставив його до шиї того, хто сидів у кріслі.
Але це була лише половина справи. Щойно він натиснув би кнопку шокера, позаземна сутність могла втратити можливість спілкуватися, а це було для неї критично. З іншого боку, отримавши розряд струмом, сутність теоретично ще встигала віддати наказ клону розстріляти батьків (або когось одного з них, хто виявився б удома). Ситуація була майже патовою.
Сергій завмер, гарячково вибудовуючи логіку. По-перше, противникові не було сенсу втрачати канал для діалогу, так і не озвучивши своїх вимог. По-друге, віддавши наказ стріляти, він позбувся б єдиного клона — блокпост ліквідував би його за лічені хвилини. Нонсенс. Такий варіант явно не входив до планів цієї групи «відлюдників».
Час ніби зупинився. На мить завмерли й ті, хто щойно увійшов, не знаючи, чи варто втручатися.
Мовчало й воно. Вочевидь, оцінювало нову диспозицію.
Сергій і далі притискав шокер до шиї, підтверджуючи готовність застосувати його будь-якої миті.
— У нас є пропозиція... — нарешті вичавило воно.
«Спроба компромісу чи початок диктату?» — подумав Сергій, усе ще не маючи змоги поворухнутися. Чекали й інші.
— ...І для початку пропонуємо компроміс.
«Невже все-таки читає думки? Ні... це вже мої нерви».
— Непоганий початок, — Сергій постарався говорити переконливо. — Ми вас слухаємо.
— Ми не вбивці й нікому не бажаємо смерті, — голос сутності поступово набував інтонацій справжнього господаря тіла. — На знак мирних намірів ми готові вивести клона з квартири ваших батьків... але в обмін на гарантію, що ви не завдасте шкоди цьому тілу, через яке ми можемо викласти свої законні вимоги.
Краплі поту, що повільно стікали по чолі Сергія, могли б здатися ляльководові ознакою слабкості й усе зіпсувати. Але, на щастя, сутності, яка перебувала під прицілом шокера, було не до того, щоб крутити головою.
Уловивши ледь помітний кивок Дхар’Ні, Сергій якомога спокійніше промовив:
— Добре. Даю слово, що щойно ви відновите роботу системи безпеки квартири й виведете звідти клона, ми вас вислухаємо.
(Сергій фактично зізнався у своєму блефі щодо ураження клона електричним розрядом, і це теж відіграло свою позитивну роль.)
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!