Розділ 1. Прокляття Лун

В годину Дракона шестеро воїнів увійшли до Мінтану. Попереду рішуче крокував молодик в шовковому халаті-цзіфу з чорними зміями на комірі, а за ним обеззброєнні воїни в золотих лускатих обладунках. 

Десятиліттями рід Лун терпів утиски й цькування від господарів. Володарі Піднебесної змінювалися, а кожному Лун неминуче потрапляв у немилість. Імператор Тай Кан став першим, хто звернув увагу на пригноблених васалів, і всупереч наполегливим порадам двору, наказав покликати молодого князя в Гугун — Заборонене місто.

Придворні з'юрмилися в коридорах і галереях, проводжали сивочолого молодика допитливими поглядами. 

— Подейкують, що Лун, колись правили Піднебесною, проте занепали й нині животіють десь у задрипаній провінції.

— Так-так, я теж таке чула. Лун живуть у злиднях, туляться у крихітному родовому маєтку. Ані земель, ані васалів, ані тисячі мечів у них немає. Що Володарю могло знадобитися від такого волоцюги?

— Вони прокляті й були вигнані от світлого образу покійного Сина Неба! Що ця погань робить у палаці? — забубонів старий даос, він пильно стежив за гостями, з побожним острахом осяяв себе захисним жестом і зашепотів молитви.

Красуні з гарему схвильовано перешіптувалися, а варто було шляхетному гостю пройти повз, вражено завмирали.

— Який же він вродливий цей Лун! — вигукнула гаремниця у візерунчастій червоній сукні, решта дівчат схвально зашепотіли, захихотіли. -— Та за таку красу можна пробачити усі гріхи разом!

У галереї ставало шумно: юні танцівниці, музикантки, кайрен і мейрен, скупчилися між червоними емальованими колонами. Здавалося, що всі мешканки гарему висипали у вузькі коридори, щоб помилуватися молодим князем.

— Погляньте яке у нього волосся! Він ще молодий, а волосся сиве, що у старця Вана! — юна красуня захихотіла в долоні, у повітрі забряжчали дзвіночки вплетені в її високу зачіску.

— Ти подивися які в нього очі! Вони ж золоті й палають, немов два яхонти. Це не очі чоловіка. Не очі смертного. 

Дівчина з золотими косами вийшла вперед, високий лоб прикрашала тонка діадема — знак особливого ставлення Сина Неба до красуні. Ніхто в Забороненому місті не мав волосся такого дивовижного кольору — кольору стиглого жита. А очі такі ж блакитні, як літне небо. Дівчина потрапила до Сина Неба з далеких північних земель і досі говорила з дивним акцентом. Казали, що вона не протримається й пів року в хоугонг, що помре від отрути, втече, чи накладе на себе руки, та натомість, заморська красуня стала старшою поміж всіх, стала нинішньою фавориткою овдовілого імператора. А дехто з двору запевняв, що незабаром красуня стане фюрен — новою дружиною Сина Неба, фей, чи навіть імператрицею й народить йому золотоволосого блакитноокого спадкоємця. Гаремниці стихли, швидко кланяючись сестрі. 

— Думаєш він шен? — з острахом забурмотіла наймолодша з дівчат. 

Вона була ще дитиною,  ледь діставала до плечей старших сестер, їй би в ляльки бавитися, натомість обличчя дівчинки було вибілено, вуста червоні, волосся заплетене в складну зачіску, а шкіра умощена пахощами. 

— Шен, не шен, але це профіль божества.

— Дурні дівчиська, це блюзнірство таке казати! — вигукнув старий даос, пригрозивши гаремницям вузлуватим пальцем. — Гріховодниці, всі ви безбожниці!

Дівчата лише зареготали й сипонули від старигана врізнобіч. Немов строката пташина зграйка, вони порозліталися довгими галереями, щебечучи та кружляючи довкола загадкового гостя.

— Я чула, що він сирота. Якось на палац Лун напали і його батьків убили.

— Ох, бідний хлопчик…

Шепотіли вони в потрібні вуха.

— А за тиждень вбивць знайшли в прикордонних лісах. Тіла їх, наче яке чудовисько розпанахало. Шматки м'яса, руки ноги, голова розкидані по всьому лісу, — зловісним голосом оголосила гаремниця і видала протяжне: «Уууу».

Дівчата зареготали, вони говорили голосно, щоб вартові добре розчули кожне слово.

— Після того звірства пан Рюукон встав на чолі роду. І відразу ж помстився за смерть батьків. Кажуть воїнство Лун напало вночі, і вирізало замок Чу, всіх чоловіків малих й старих, нікого не пожаліли. А жінок і дівчат забрали в рабство, зачинили десь в підземеллях.

— Що ти таке кажеш, сестрице, — понурила красуню золотокоса діва. — Не лякай менших.

Перелякане шепотіння хвилями котилося коридорами, значно випереджаючи делегацію Лун. Історії одна страшніша за іншу з шаленою швидкістю сповнили Мінтан. Вони переходили з уст в уста, спотворювалися і ставали жахалками, якими будуть лякати вередливих дітей. Тому, коли молодий глава Лун досяг тронної зали, його імені боялися всі мешканці Забороненого міста.

— Я зробила все, що могла, решта залежить від вас, пане Рюукон, — прошепотіла золотоволоса красуня.

Вартові виструнчилися перед високими дверима тронної зали, злякано витріщаючись на Лун і списи в їх руках дрижали. 

— Лише князь Рюукон, — забелькотів вартовий, набравшись хоробрості. 

Юнак глянув назад й наказав щось незнайомою мовою. П’ятеро воїнів схилили голови й лишилися за дверима, чекаючи на повернення володаря Лун.   

У великій залі було незвично пусто. На високому троні висився імператор у золотому лунпао. Молодий дракон осяяний променями вранішнього сонця. От він який, живий бог серед смертних, спадкоємець першого імператора дракона, втілення Неба на землі. Решта східців, де мали б чатувати десятки сановники й можновладців, вани, міністри й радники, лишилися порожніми. Син Неба сам прийняв рішення прикликати осоромлений рід й особисто без васалів зустрічав його представника.

Рюукон наблизився, швидко минувши червоні емальовані колони, схилився пред Сином неба. Помахом пальців Володар Піднебесної дозволив йому випрямитися. Темні очі уважно вдивлялися в спадкоємця Лун. Імператор мовчав. 

Зараз цей молодик у золотому вбранні вирішував долю цілого роду, долю сотні невідомих йому чоловіків і жінок. Цілком може статися, що коли Рюукон вийде зі Зали Вищої Гармонії, його воїнів пошматують вартові й вбивці Гугун, а рід Лун буде засуджено до страти. 

Коли витримувати мовчання не стало сил, Рюукон притис руку до грудей і шанобливо промовив:

— Мій володарю, ви хотіли мене бачити?  

Син Неба заговорив повільно й неголосно. 

—  Жахливі чутки повнять мури Мінтану. Ті нечисленні патрульні, що повернулися з прикордоння розповідають про чудовиськ, що пожерли їхніх братів по зброї. Ми бачили тіла убитих, що привезли до палацу, — імператор похитав головою, погляд його зосередився на червоній колоні й немов би завмер. — Ми бачили жахливі рани від іклів і пазурів, вирвані нутрощі й відкушені голови... Ці каліцтва не від меча і не від стріли. Це не від рук людських, але давніх ворогів Піднебесної.

Сивочолий князь уважно слухав і не переривав Сина Неба. Золоті очі сяяли холодним вогнем. Те, що він чув анітрохи його не лякало.

— Віщуни кажуть, що давнє зло країни Кур прокинулося від столітнього сну. Вороги Піднебесної збирають сили. І незабаром чорна хвиля накриє Серединні землі й втопить наше царство в крові, — глибокий голос імператора зловісним відлунням загуркотів під високим склепінням тронної зали.

Рюукон лишався нерухомим і спокійним. Жоден м'яз не здригнувся на бездоганно білому, гладенькому обличчі. Здавалося, що ніщо на світі не могло схвилювати молодого князя — вигнанця.

— Мудрі звеліли нам знайти нащадків драконячої крові та, як робили наші предки в прадавні часи, прикликати в служіння Піднебесній.

— Звеліли, мій пане? — нарешті Рюукон озвався, і в холодному голосі князя почулося глузування. — Невже мудреці мають владу над володарем Піднебесної? Ніколи не повірю, що промови віщунів переконали Сина дракона піти проти веління предків і волі його ванів.

Імператор, відкинувши голову назад, зареготав. Довге чорне волосся розсипалося по золотій сукні й широким візерунчастим наплічникам.  

— Твоя правда, шляхетний Рюукон! Генерал Ісен не обдурив, ти справді кмітливий.

Сивочолий князь граційно вклонився.

— Знай же, що до того, як ми посіли трон батька нашого, ми часто вирушали у військові походи в далекі країни, і ми чули оповіді про давні часи. Правдиві історії, що забуті в Піднебесній. Ми зустрічали магів і мудреців, слухали їх, і таємниці предків відкрилися нам. Ми знаємо правду про рід Лун, про кровний зв'язок вигнаного роду з ронг. Мої васали, темні люди, що живуть забобонами й чварами, — Імператор невдоволено хитнув головою, вдарив кулаком золоте поруччя. — Нам коштувало чималих зусиль подолати їх невігластво. Ми знаємо, знаємо, що звівши наклеп на рід Лун, наш пращур імператор накликав на всіх нас небесну кару. Діти й онуки його досі сплачують кров'ю за завдане горе. Ми хочемо покласти цьому край! Ми видали наказ, яким повертаємо відібрані у роду Лун милості. Відтепер рід Лун повноправні васали Сина дракона і входять до Великої ради. — Імператор розкинув руки, ніби запрошував Рюукона в обійми.

— Ваша величність мудрі й справедливі, — Рюукон вдячно кивнув. — Але, що ви зажадаєте в обмін?

Усмішка знову зігріла суворе обличчя володаря Піднебесної. Тану справді подобався цей далекоглядний юнак з золотими очима. В ньому відчувалася сила й вельможність. Ось гідний спадкоємець трону Серединних Земель. Імператор з сумом згадав старшого сина. Весь Мінтан вважав Рафу розбещеним мерзотником. Звісно йому в очі ніхто при здоровому глузді не наважився б сказати правду, проте достатньо було й чуток, що ширилися Імперським містом: гультяй, бабій, боягуз. Якби його воля, Тай Кан не лише б поновив рід Лун у правах, але, в належний час, передав би владу сивочолому князеві. Повернувши тим самим борг, справедливість було б поновлено, а жахливе прокляття, що тяжіє над його родиною — знято. На жаль влада імператора не безмежна. Видай Тай Кан такий дивний наказ, він навіть не мав сумніву, васали в ту ж мить вб'ють його і весь його рід.

— Тобі єдиному я можу довірити безпеку Піднебесної, — він притис руку до серця і вклонився спадкоємцю ронг, справжньому сину драконів. — От наказ, що звеличить ім’я Лун. Відсьогодні ти, князю, мої руки та очі. І всі прикордонні землі на півдні віднині належать тобі! 

Якби в тронній залі був ще хтось, завтра Мінтан гримів би від обурення: служники з усіх кутів кричали б, що їх пан імператор збожеволів. Цілком можливо вони б мали рацію. Коли таке було, щоб імператор кланявся синові вигнаного роду? Це ж направду божевілля. 

Рюукон довго не відповідав, замислено дивився на сувій в руках імператора й мовчав. Тоді, нарешті зробив крок до трону, схопив край золотого згортка з печаткою Сина Неба,  промовив спокійним, але сповненим сили голосом:

— Я віддаю своє серце у ваші руки, — він склав долоні разом і низько вклонився.

Слова були сказані. Він присягнув. Назад вороття немає. Рюукон не став зачитувати сувій і дякувати, чи божитися перед Сином Неба. Забравши наказ, він повільно закрокував до високих дверей. 

Воїни Лун чекали, підпираючи емальовані колони: цілі й неушкоджені. Помітивши свого господаря у дверях, найкремезніший з них відскочив від колони й поквапцем наблизився. 

— Ну, як там? Як все пройшло? 

— Схоже новий імператор людина честі, — Рюукон глянув на високі стулки, що з рипінням й скрипінням поволі зачинялися, ховаючи золотий трон і молодого імператора в сутінках великої зали. — Втримати його при владі буде не легко.  

— То що робитимемо?

Рюукон поглянув на сувій. То була не просто перепустка до південних кордонів, обіцянка влади й могутності, а й небезпечне відрядження в стан ворога. Ворога, що віками спочивав з миром й врешті прокинувся.  

— Треба перевірити південь. Якщо Кур прокинулися, — Рюукон стис сувій.  — Це означає, що хтось порушив Священний сон. 

— Кур? — воїн аж здригнувся, чорні брови поповзли вверх високим чолом. — Це що, схиблений жарт? Кур?!

Рюукон хитнув головою, ще раз позирнув на червоні двері, тоді на сувій.

— Ходімо. Треба забиратися звідси, доки нас не повбивали.  


[1] даос — тут мудрець, священник. Даоси прийшли на зміну жерцям.
[2] кайрен — гаремниця, (конкубіна, наложниця), буквально талановита.
[3] Мейрен — гаремниця (конкубіна, наложниця) ранго вища за кайрен, буквально красуня.
[4] хоугонг — гарем
[5] Фюрен — вищий ранг гаремниці, дружина імператора.
[6] Фей — найвищий ранг гаремниці, консорт імператора.
[7] шен — безсмертний, бог, небесне створіння, а також тисячоліття (якщо мова про час), вічність.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.