Розділ 1.2

Високі двері тихенько клацнули. Імператор зітхнув й поволі опустився на встелений подушками трон. Нарешті він лишився на самоті якщо звісно шинобі, що ховалися в тінях десь на даху будівлі, переконалися в безпеці Сина Неба й пішли з миром. Тіло його майже не слухалося, кінцівки задеревеніли, наче він не рухався кілька годин, а бентежні думки розривали важку голову. 
Кур. Страшне слово зависло в повітрі, наче грозова хмара. Хто міг подумати, що в перший же рік правління на нього чекає стільки випробувань і перешкод. Довгі роки він жадав смерті батька, молився про це Шан-ді, шен і всім святим, а коли старий дракон нарешті спочив з миром, Тай Кан не встиг насолодитися перемогою. В ніч після коронації він дізнався про страшне прокляття, що труїло його кров і кров його дітей. Прокляття від якого так стрімко зачахла його кохана імператриця. Небеса карали свого сина з усією жорстокістю і рятунку від того не було. Він також помре від страшної хвороби, як його батько, а до того батько його батька. Проте тої ж ночі, коли життя раптом втратило для нього будь-який сенс, блукаючи садом Син Неба знайшов її. Його, можливо, єдину надію на порятунок.  
В затінках за емальованими колонами, щось ворухнулося. Тай Кан виструнчився, пірнув рукою до пояса, вчепився в руків’я меча. Невже черговий убивця? Сонячне світло замерехтіло в золотих косах. 
— Саво, це ти? 
Дівчина виглянула з-за колони,  лагідно усміхнулася імператорові. Тай Кан зітхнув з полегшенням, розтис пальці й спробував усміхнутися у відповідь. Звісно вийшло це погано.
— Ти мала рацію, спадкоємець Лун стане нам у пригоді, —  помахом руки він покликав золотокосу красуню до себе. 
— Вам час приймати ліки, володарю.
— Прошу звертайся до нас на ім’я, коли ми наодинці, — попросив він лагідним голосом. 
— Та хіба ж ми буваємо з вами наодинці? — Сава захихотіла в широкий рукав сукні. — За нами завжди стежать ваші тіні. 
Маленькими кроками вона підпливла до трону, ковзаючи так граційно, наче лебідка на хвилях. З кожним днем Сава ставала все більше схожою на місцевих, переймала їхні звички та манери. Її шкіра й колір очей вже не лякав служок. Розмовляла вона вільно, лише зрідка вставляючи слова рідної мови, коли не звертала на те уваги. Вона дуже швидко вчилася і вчителя не втомлювалися розхвалювати злотокосу чужинку. 
Сава простягла йому крихітний червоний пакетик, складений наче оригамі. Тай Кан не задумуючись проковтнув все, що там було. Не на мить не вагаючись. Лише з її рук він приймав ліки, лише їй дозволяв підійти достатньо близько, аби проткнути серце ножем. Та, якби Сава направду хотіла його отруїти, він би вже сотню разів помер. Якби направду хотіла позбутися Сина Неба, то вбила б ще першої ночі. 
— Зроби нам нове пророцтво сьогодні, — він схопив білі руки, затис в долоні, благально зазирнув в блакитні очі. 
Сава важко зітхнула й опустилася поряд з троном, всілася на зігнуті ноги. 
— Щоразу я віщую вам смерть, володарю. Невже вам не лячно чути ці темні передбачення? Невже вам не остогидло чути мої лихі слова?
Тан стис її руки сильніше, в роті страшенно гірчило від порошків та почував він себе значно краще. Жодні корінці й гриби цілителем, жодна зміїна настоянка не допомагала йому так швидко, як ліки Сави. 
— Ми маємо долати наш страх. Лише так ми здобудемо справжню владу над життям і смертю, — рішуче промовив імператор. — Справжню велич. 
Сава підвелась з колін, усміхнулася кінчиками червоних уст. 
— Тоді, володарю, я зроблю вам передбачення. Вночі. Зараз тут зберуться вани, питатимуть за князя Лун. Ви знаєте, що їм відповісти. 
Вона забрала руки з його долонь, не чекаючи наказу, розвернулася і попливла сходами вниз. Тай Кан не спиняв її, не просив залишилися поряд. Навряд чи вани зрозуміють, якщо гаремниця братиме участь у нарадах.      

Сава вискочила крізь таємні дверцята, якраз вчасно. Важкі стулки з тріском розчинилися й в тронну залу увірвався розлючений натовп. 
До відкритого протистояння справа не дійде, проте заспокоїти міністрів варто якнайшвидше. Доки князь Лун не покинув стіни палацу, його життя було в небезпеці. Звісно за ним наглядатимуть шінобі, вірні Сину Неба, проте у кожного радника є власні найманці й вбивці. Скоріш за все в цю саму хвилину з десяток тіней наглядають за молодим володарем Лун. За нею вони теж стежать. Готують змащені отрутою ножі, залізні зірочки, чи крихітні дротики.   
Вузька стежина вивела її до саду. Кремезні покручені дерева розкинули густі крони над кам’яними пагорбами. В саду імператора не росли квіти, не квітли фруктові дерева. Дивовижні рідкісні камені чіплялися за хирляві саджанці, а між ними зміївся крихітний струмочок, що витікав з Золотої ріки: величезного каналу, що омивав кам’яне подвір’я Мінтану. Сава повільно наблизилась до струмочка, опустилася на коліна й заглянула у воду.   
На срібній поверхні завмерло бліде відображення. Золоті коси, кольору шафрану, кришталево блакитні очі, біла аж трохи синюшна шкіра. Сава стисла руку, плеснула кулаком по воді. Як же вона ненавиділа це обличчя. Її обличчя. 
Блискавично в пам'яті виник образ сестри, її веселий сміх, лагідна усмішка, по дитячому невинний погляд. 
— Це ти винна, що я тут застрягла, — прошепотіла вона крізь зуби, крізь сльози. — Це все твоя провина, зрадниця! 
Блакитні очі дивилися на неї з жахом, покусані вуста тремтіли, щось кричали до неї, блідими щоками стікали цівочки сліз й крові. Темної, аж чорної крові. Такою вона бачила сестру востаннє. Такою запам’ятає її назавжди. 
— Коли я знайду тебе, Злато, — вона низько схилилася над срібною водою, наче збиралася напитися й прошепотіла тремтливим голосом. — Я тебе вб’ю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.