Система жінок

Система жерла житомирських жінок,

Пекла й ламала у майбутнє квиток,

Не шкодувала ні студенток, ні дівок,

І все чекала, коли ти спустиш курок

Так, ми робили чимало помилок,

І кожен не за свій хрест поміж зірок,

Скільки ще не написаних мною сторінок

Загубиться у вири власник думок?

Найбільше я боюсь не за себе,

А що покоління загубиться під небом,

Бо ми навчилися ламати собі крила,

Хоча душа про щось величне мріла.

Виявляється, в пролетаріаті водяться щури,

Посмішки часто ховають темні натури,

І вже не знаєш, де друг, а де ворог твій,

Де щирий погляд, а де лише вигідний стрій.

Після тієї ночі щось змінилось в мені,

Наче згасли ліхтарі у весняному вогні,

І кожна добра усмішка тепер

Не проганяє сумнівів моїх химер.

Найбільше боляче було дивитись на маму,

Як сльози руйнували її вперту доброти програму,

Як голос у слухавці тремтів від образ,

І світ перевертався всередині щораз.

Ми плакали мовчки на кухні до рання,

Ховаючи біль за просте побажання:

«Все буде добре, переживемо й це...»

Та щось залишилось рубцем крізь усе.

І хоч тепер я менше вірю словам,

Я все ж не хочу стати схожою до драм,

Бо світ тримається не тільки на брехні —

Є люди справжні. Просто їх знайти складні.

24.06.2026