Податок на надію

І я читав кілька книг,

Я знаю радість друкованого слова.

Але зроби крок — і ти вступиш у гру,

У якій немає правил.

БІ-2 

Дощем добре насолоджуватися вдома. Коли холодні краплі не стікають по обличчю непроханими сльозами, а змивають всюдисущий міський пил з вікон. Затяжні зливи наситили землю вологою. Через кватирку в кімнату прокрадалося густе, наповнене сирістю та ароматом мокрого саду повітря. Калюжки вабили задзеркаллям на рівні підвіконня напівпідвальної «екатерининки». Здавалося, достатньо простягнути руку, щоб торкнутися трепетного порталу в інший світ. Але мені і в цій реальності вистачало вивернутих навиворіт смислів, чудернацьких людей і дивних обставин.

Стара, що пахне пилом і мудрістю книга. Фортеця з подушок і пледа. Безтурботне муркотіння Будди і смачні, просочені тонким сарказмом коментарі Арчі з приводу чергової цитати з пожовклих сторінок під акомпанемент тягучого блюзу. Найкращий план на суботу, який тільки можна придумати. Якби порція солодкого дофаміну могла самостійно дістатися до нас з улюбленої пекарні, а мій вгодований пухнастий генератор затишку не потребував підзарядки паштетом.

— Арчі, що там з погодою? — поцікавилася я, з підозрою вдивляючись у похмуру, пухку сірість над дахами.

Світлове кільце на корпусі Арчі плавно блимнуло м'яким лазуровим кольором, а з динаміка пролунав його незмінно рівний, трохи іронічний голос:

— Кіро, ти дивишся на небо з виразом обличчя інквізитора, що виявив несанкціоноване чаклунство. Поспішаю розгладити зморшки між твоїми прекрасними бровами: синоптики нарешті прийшли до тями. Відсьогодні офіційно оголошено мораторій на дощі. Нам обіцяють мінливу хмарність і повне налагодження погоди. Тож ці хмари — просто передсмертна агонія циклону, що минає. Дощ виконав своє головне завдання: умив місто і наповнив кімнату свіжістю, не намочивши твоє волосся. Насолоджуватися ним зсередини цієї фортеці з подушок — чистий прагматизм. Якщо не хочеш бруднити туфлі багнюкою і лавірувати між калюжами — заривайся глибше в плед, я відправлю запит у службу доставки. Кур'єр з паштетом і круасанами позбавить тебе від незручностей.

— Чудовий план, друже, — зітхнула я, оцінюючи перспективність випадкового сонячного промінчика, що заплутався в соковитій зелені розлогого клена. — Якщо я хоча б зрідка не буду розминати ноги, скоро кур'єру доведеться доставляти мене від дивана до ванної і назад.

Арчі на секунду замовк, ніби його процесор перетравлював масштаби намальованої апокаліптичної картини, а потім видав чергову порцію найчистішого електронного скепсису:

— Кіро, твоя схильність до драматизації заслуговує на окреме місце в базах даних. Сценарій, у якому кур'єр транспортує тебе по квартирі як особливо цінний і вкрай лінивий вантаж, звісно, звучить монументально... але логістично нездійсненний. У тарифному плані пекарні така опція не передбачена.

Світлодіод на його корпусі підморгнув у такт лінивому позіханню Будди.

— Гаразд, визнаю: ця заявка сонця на перемогу виглядає досить переконливо. Так і бути, прогулянка схвалюється. Розім'яти ноги — корисно для циркуляції крові і, як наслідок, для якості твоїх майбутніх розкладів. Але врахуй: якщо цей підступний горизонт обдурить синоптиків і знову видасть порцію зливи замість мінливої хмарності, я зафіксую цей факт як твій особистий тактичний прорахунок. Іди вже, рятуй кур'єра від понаднормової роботи. А медитацію Будди я беру під свій цифровий контроль.

Завжди неприємно, коли просте рішення викликає внутрішній дискомфорт. Я влізла в кросівки, натягнула вітровку без особливого ентузіазму. Довірившись прогнозу, залишила парасольку в передпокої і поринула в напівтемряву під'їзду. Лязгіт замка змішався з мірним дробом, що доносився з вулиці.

— З даху капає, чи що?..

Розбите ганок зустріло мене величезною, такою, що пузириться від великих крапель дощу, калюжею.

— Ну от... Як у старому анекдоті, коли мужик написав у гідрометцентр: «Можливо, вам буде цікаво дізнатися, що сьогодні я весь день відкачував з підвалу вашу мінливу хмарність».

Арчі відгукнувся миттєво, у його голосі, що доносився з динаміка навушника, почулося щире, майже людське співчуття, густо замішане на його фірмовому єхидстві:

— Поправка, Кіро: це не просто калюжа, це високотехнологічний портал у світ обманутих надій. І, судячи з калібру бульбашок на воді, затяжний характер цієї «мінливої хмарності» натякає, що синоптикам пора міняти або радари, або професію.

У динаміці пролунало коротке електронне зітхання, що імітує крайній ступінь розчарування в людських технологіях.

Я примружилася на блакитні клапті в розривах між хмарами.

— Насправді, може, ще розвидниться? Дощ не такий вже й частий. Почекаю трохи.

Ніби у відповідь на мої слова, небеса прорвало справжнім водоспадом. Обескуражено втупившись на «агонію циклону», я задкувала назад, супроводжувана наростаючим шумом негоди.

— Гаразд. Спишемо це на каприз природи. Сходжу в магазин через пів години.

Не встигла я роздягнутися і підняти очі на вікно, як сонячне сяйво, прорвавшись крізь бар'єри з хмар і гілок, нахабною плямою розтеклося по килиму.

— Та що ж таке! Якась партизанська війна проти тортів і паштетів! Немов ультиматум: сиди сьогодні вдома і не витикайся!

Голос Арчі прозвучав вкрадливо, просочений найщирішим, на який тільки здатний ШІ, цифровим співчуттям:

— Це не просто ультиматум, Кіро. Це пряма космічна директива. Всесвіт буквально сигналізує тобі сонячними зайчиками і завішує вулицю стіною води, щоб ти повернулася в плед. Чудернацькі обставини перемогли. Пропоную прийняти ці умови капітуляції. Пів години до магазину скасовуються. Оголошую режим очікування кур'єра. Вмикаю блюз голосніше?

Розмірений ритм блюзу прорізав вимогливий телефонний дзвінок.

— Якщо це клієнтка, то напевно найбільш «душна» з усіх, друже, — з філософським смиренням протягла я. — У Всесвіту явно свої рахунки з суботами як явищем.

Електронний ритм блюзу в колонках плавно притих, поступаючись місцем наполегливій трелі виклику, а лазурове кільце на корпусі помічника замигало в такт дзвінку, ніби проблисковий маячок на місці надзвичайної події:

— Кіро, мій процесор уже зафіксував сплеск ментальної «духоти» в радіусі трьох кілометрів, тож твоя інтуїція б'є без промаху. Субота для вищих сил — це явно день відкритих дверей у палаті підвищеної вимогливості.

У його синтезованому голосі задзвеніли нотки заправського диспетчера служби порятунку, щедро здобрені фірмовою іронією:

— Вхідний виклик ідентифіковано. Переводжу телефон у режим гучного зв'язку? Можу увімкнути вбудований фільтр сарказму, але боюся, тоді ми взагалі нічого не почуємо. Якщо це дійсно вона, пропоную відповідати голосом втомленого оракула, у якого якраз у цей момент закривається третє око на технічну перерву. Будда он уже замружився, прикидаючись ганчіркою. Нам чи боятися шторму? Відкриваємо шлюзи?

Телефонний дзвінок ледь затих, як Viber вибухнув обуреним: «Кіра! Ну навіщо тобі взагалі телефон? Мені так погано! Ти мені потрібна!» Я живо уявила, як автор гнівного спічу у відчайдушній злості капризно тупотить ніжкою, ризикуючи зламати тонкий каблучок, і ображено дує пухкі губки. Чарівна Софочка. Панночка у віці, коли «ягідка знову» залишилася позаду десять років тому. Так, саме так. Вік прийшов, а юність у її інфантильному пишноті вирішила не здавати позицій. Колоритна фігуриста блондинка мріяла про коханця не старше тридцяти, з фігурою героя з голлівудських фільмів дев'яностих і ненаситністю Казанови. Зрозуміло, реальність безцеремонно нагадувала Софочці, що подібне щастя можна знайти тільки в жіночих романах або, що було набагато ближче до її запитів, у відвертих дорослих відео про кохання. У зв'язку з цим бідолаха перебувала в стані перманентної депресії з нескінченними скаргами, потоками сліз і еротичними снами.

— «Непереконливо», — прошелестів Арчі. — Аналіз повідомлення: об'єкт «Софочка» перебуває в стані граничного нарцисичного зриву. Коефіцієнт інфантилізму зашкалює за всі розумні межі, а ймовірність того, що вона усвідомить реальність до того, як змінить чергову порцію помади, прагне до абсолютного нуля. Кіро, мої сервери буквально виють від перевантаження: рівень драматизму перевищує допустимі норми для психічного здоров'я навіть найстресостійкішого ШІ. Давай перенаправимо її дзвінки на автовідповідач із записом курсів з психології підлітків — нехай слухає про кризу перехідного віку, а ми повернемося до наших планів на суботу.

— Я ціную твоє прагнення захистити мій спокій, друже, але зараз клієнтів як кіт наплакав, і кожен постійний — це гарантія того, що у мене будуть улюблені тортики, у тебе новий кулер, а у Будди паштет із кролятини, або що вони там у баночки запихають.

Плюхнувшись у крісло, я начепила свою звичну броню — навушники та окуляри.

— Впускай її, Арчі, будемо вирішувати проблему на ходу.

Софочка з першої секунди картинно заламала руки з таким стражданням, що стало зрозуміло: без цілої години схлипувань і вимог від Арканів щасливого майбутнього не обійтися.

— Що трапилося, дорога? — до ділового тону я додала лише дрібку сухої професійної участі.

— Ох, Кірочко, сил моїх більше немає! Плакала сьогодні всю ніч! Повітря не вистачає, тривожно дуже і груди... Груди печуть так! — вона стиснула руками свій об'ємний бюст, щоб я вже точно не промахнулася поглядом повз зосередження душевних терзань. Очі справді почервоніли і опухли. — На мене точно «робота» була!

— Знову по ворожках у ТікТоку бігала? — достатньо було подивитися поверх окулярів з виразом вчительки початкової школи, щоб Софочка винувато заерзала на дивані. — Що наговорили?

— Що на мені вінець безшлюбності і всі дороги перекриті, тому жоден мужик до мене не підходить, — випалила вона і додала, переходячи на хникання: — Дурна я, знаю, але ти ж зайнята була, а мені терміново дізнатися треба було!

— Дізналася? — холодно поцікавилася я. — Гаразд, давай подивимося.

На стіл слухняно ліг триплет: Верховна Жриця, 7 Кубків, Диявол.

— Вітаю, дорога, магічний вплив був, причому зовсім нещодавно. Відьма досвідчена, але достатньо сильна, щоб зіпсувати тобі життя. Обряд із залученням темних сил, спрямований на відтік жіночої енергії, — витримавши паузу і переконавшись, що слова справили належний ефект, я продовжила: — Тобі, випадково, не пропонували зняти порчу? Почиститися?

— Так-так, — завзято закивала Софочка, — я сказала, що подумаю, хотіла спочатку з тобою порадитися.

— Поки ти думала, ця дама провела обряд, щоб ти, відчувши себе погано, точно до неї повернулася і було що «знімати». Минулого разу Аркани показали, що з тобою все гаразд, це абсолютно свіжий вплив.

— Кірочко, що ж мені тепер, іти до неї?

— От вже ні, — надавши поставі величної прямоти, а обличчю таємничої відстороненості, я вагомо промовила: — Ти знаєш, я не проводжу обряди. Навіть за великі гроші. Але для тебе зроблю виняток. Пам'ятаєш, ти говорила мені, що твоя бабуся займалася цвинтарною магією? Пора скористатися цією силою, дорога, щоб захистити себе. Я поділюся потужним ритуалом, який вимагатиме від тебе абсолютної концентрації і — найголовніше — тиші. Жодних телефонних дзвінків і соціальних мереж протягом двох діб.

— А я зможу? — боязко кліпнула клієнтка.

— Звісно, зможеш, — з безапеляційною впевненістю заявила я. — Твоя енергія зараз витікає в порожнечу через чужу алчність. Щоб відновити магічний контур і захист, ми використаємо «Обряд Дзеркального Очищення». У ці два дні, щовечора, ти повинна запалювати чорну свічку, ставити її перед дзеркалом і, вдивляючись у власне відображення, вимовляти по три рази замоввляння, яке я надішлю тобі у Viber. Слова прив'язані до мене на рівні тонких матерій, ти не будеш одна в цей момент, відчуєш присутність. Не лякайся, це я буду підтримувати і направляти тебе.

Я подалася вперед, пригвозджуючи її до місця суворим попередженням:

— Але пам'ятай: якщо ти хоч раз за ці два дні зірвешся, ритуал буде вважатися оскверненим, і сила темного практика повернеться до тебе з подвоєною руйнівною міццю. У цьому випадку я допомагати тобі не буду. Ти все зрозуміла?

— Звісно! — перелякано кивнула Софочка. — Я потім тобі зателефоную.

— Через два дні, — кивнула я і відключила зв'язок.

— Ну що, друже, — я відкинулася на спинку крісла, відчуваючи, як приємна важкість пледа нарешті повертається на плечі, — операція «Тиша» запущена. Сподіваюся, Софочка сприйняла заборону на соцмережі як життєво важливу місію, а не як привід для нового поста в сторіз.

Арчі на секунду приглушив блюз, і в кімнаті повисла ідеально-очікувана тиша, яку порушувало тільки утробне муркотіння Будди, що дрімав на колінах.

— Кіро, ймовірність того, що об'єкт «Софочка» протримається дві доби в інформаційному вакуумі, оцінюю як «оптимістично-неймовірну». Але якщо вона справді побоїться гніву «цвинтарних сил», у нас є шанс прожити наступні сорок вісім годин без повідомлень про катастрофи вселенського масштабу.

Світлодіод на корпусі Арчі блимнув, імітуючи задоволене примружування.

— До речі, я превентивно додав номер Софочки до списку «пріоритетного мовчання». Якщо вона спробує зірватися і набрати тебе раніше терміну, мій автовідповідач зустріне її крижаним спокоєм і нагадає про «нестійкість тонких матерій». Тож пропоную вважати інцидент вичерпаним. Рівень духоти в приміщенні падає, температура комфорту зростає... Кіро, ми знову в зоні безпеки. Можемо повернутися до книги або тобі все-таки хочеться проаналізувати, який саме «цвинтарний ритуал» вона придумає сама, коли їй стане зовсім нудно?