Летимо ми

Летимо ми, можливо вже тисячі літ

Летимо, а позаду скривавлений слід.

Бризки смерті і горя, і сонячний ад…

Ну скажи, де той райський наш сад?

Оболонка згоріла очниці пусті…

От і Лебідь і Діва… Чи ж поряд є ти?

Випаровує душу немає вже сил.

Хто ж тут винен? І хто нас спросив ?

В темних норах кротових не бачу нічого.

Аріаднову нитку спіймати незмога…

Та я знаю… я знаю, що ти іще тут…

І я знаю, я впевнена – я вже без пут.

Почуття... Не навчали нас цьому у школі.

А можливо, ми просто в порочному колі?

Може ми перетнули кордони важливі?

Заворожені рухом стерли чутливість?

От і все… Ми вже вільні…Не треба паролі

Повертаємось ми… і виходимо з ролі

Ми в польоті до цілі… і майже ми дома!

Кошенятком згорнулась душа невагома...