Володар жаху

Костенко вийшов із перев’язувальної, на голові була свіжа марлева пов’язка. Білі двері з відповідною табличкою вже зачинилися, але він і далі стояв, бездумно втупившись собі під ноги. Хоч і отримав по голові добряче, розум він не втратив. Тож як пояснили, і лікар, і поліцейські наполягали на версії, ніби його побили на вулиці? Це ж повна маячня.

Нарешті він підняв очі. Минуло три дні від інциденту в клініці. Навіть з огляду на те, що це приватна лікарня, шкода такого масштабу буде відновлюватися ще довго — принаймні в нашій країні. Його відпустили додому з умовою щодня приходити на перев’язку. Він піднявся на другий поверх у свою палату і почав переодягатися у свій одяг. Все було випране і випрасуване — й не скажеш, чи його знайшли в калюжі, чи під завалами. Усмішка ковзнула його обличчям: уперше хтось, окрім матері, привів до ладу його речі. Жінок у нього ніколи не було. Звичайна зовнішність, замкненість, не лайливий, навіть у юності, це його хвилювало. Та згодом він просто заглибився в науку. І почав радіти, що не мусить присвячувати життя чужим забаганкам. Його друзі втрачали себе в сімейних турботах, а він втілював свої мрії в реальність. З його статусом зараз він міг мати будь-кого, але сенсу в цьому не бачив. І все ж... одна жінка таки розпалила вогонь у його серці. Та той вогонь спалив його душу до тла, залишивши лише чорний попіл.

Відкинувши ці думки, Костенко покинув палату. У нього залишилося тільки одне місце, де можна було знайти відповіді без зайвих запитань. Він точно знав — без нагляду його не залишать. Отже, жодних візитів до нового друга. Звичайна людина після виписки з травмою голови мала б негайно вирушити додому. Дім — це фортеця, тиша, затишок. Та коли він вийшов назовні, спека вдарила, як Кличко у свої найкращі роки. Хоч була лише десята ранку, сонце палило нещадно. Він насилу дістався зупинки. Обабіч стояло чимало машин — цікаво, яка з них його "супроводжуватиме". Звісно ж, якась непримітна. І він її помітив — бежева "Волга", що стояла вдалині, всередині — пара. Молода пара. Під’їхав автобус. Вчений неохоче зайшов усередину. Там стояла така задуха, що за пів години можна було зварити гусака. А ще натовп спітнілих старих, у яких гігієна давно пішла у відпустку — запах був ще той. Стиснувши волю в кулак, він пройшов у кінець салону. Через заднє вікно він бачив, як "Волга" рухається за автобусом. З єхидною усмішкою він устромив погляд у вікно: "І це називається стеження? Ще б привітались на зупинці.

Хлопець за кермом залишався байдужим, а от дівчина відвела погляд. Костенко похитав головою й пішов до люка. Не встиг він наблизитись, як поважна бабуся заявила на весь салон, що їй "дує" і люк треба негайно закрити. Вчений аж почорнів від такого ідіотизму — в автобусі й так дихати нічим. Він обігнав молодика, який неохоче потягнувся до люка, і звернувся до бабусі:

— Дозвольте поступитись вам місцем, панночко, тут зовсім не дме, — по салону прокотилось легке хихотіння.

— Що вам не ясно?! Закрийте люк!

— Можу вас запевнити, від вітру кімнатної температури ще ніхто не помер. А от тепловий удар у поєднанні з потом і перегаром покладе всіх, включно з вами.

Салон загугикав, а вираз обличчя бабусі з випнутими очима і тремтячими ніздрями став шедевром.

— Бачите, вам вже легше дихати, — додав чоловік поруч. Люди засміялись.

Костенко знову глянув у вікно — "Волга" усе ще слідувала. Почувши свою зупинку, він вибачаючись протиснувся до виходу. Коли вийшов із "консервної бляшанки", сам не повірив, що повітря може бути таким свіжим. Він повільно крокував старою бруківкою. Біля знайомої брами старого двору озирнувся — машини не було. "Не могли ж вони отак просто зникнути..." — подумав він. Звівши очі до неба, він помітив крихітну чорну цятку. Дрон. "Волга" — це було попередження. Вони хочуть, щоб я знав, що за мною стежать. Вони ламають мене психологічно. Цікаво..." Що ж побачимо, на що ви здатні. Костенко швидко побіг до свого будинку. Якби хтось побачив як він біжить то могли б подумати, що це молодик з гримом старої людини. Костенко швидко забіг у середину подвір'я, яке прикривав густий виноградний навіс. Костенко особливо не хвилювався і заплутаними шляхами не збирався тікати. Опинившись в підвальному сховищі, яке насправді було дослідницькою лабораторією, Костенко почав налаштовувати свій вдосконалений випромінювач. Так ідіть сюди мої голубчики, я здогадувався, що за мною слідкують, цей пристрій дуже сильний аргумент якщо ти хочеш мати владу. Але він мій. Хочете його здобути, то йдіть заберіть. Випромінювач тихенько загудів, вчений зробив декілька натискань на клавішах. І раптом замислився: "Я не знаю кого вони спрямували на мене, явно там будуть не ті жовторотики, що мене переслідували на Волзі". Він викрутив потужність на максимум та увів новий режим дії, тепер випромінювач не був "гвинтівкою" тепер випромінювач працював хвилями по площі. "Обмежимо радіус дії до сорока метрів, і не забудемо вдягнути захист, - Костенко натягнув на голову свій картуз та запустив випромінювач, - дідько, а міг би бути такий гарний експеримент. Ну хоч відеозапис із камер подивлюся" Костенко пішов в дальній кут лабораторії, приклав до білосніжної стіни долоню, сканер просканував її та прозвучав клац, рівна стіна без жодних натяків перетворисась на вихід.

Троє невідомих в цивільному забігли в подвір'я вони були озброєнні металевими прутами, щойно вони перетнули поріг, як їх одночасно охопила неймовірна хвиля необгрунтованої паніки. Двоє почали ховатися від невідомо чого за чим тільки можна було, а третій раптом заверещав не своїм голосом та впав на спину наче відповзаючи від чогось. Гіганська сколопендра, повисла над агентом на високому винограднику, її масивне тіло вкрите блискучим чорним хітином звивалося наче зміїне, металеві жвала хижо клацали, вибиваючи іскри, а зелені очі блищали жагою поласувати людським м'ясом. В останню мить агент зміг зібратися з думками та вчасно відкотився в бік. Жахлива сколопендра врізалася своєю мордою в землю здіймаючи хмару землі та пилу, бідолашний агент рачки почав відповзати куди очі дивляться. Звивисте тіло сповзло з винограднику, швидко перебираючи чисельними ніжками. Один з двійки раптом подивився вниз: «Що?.. Чому вона зникає?» Земля під його ногами почала зсуватись. Він закричав, захитався, простягнув руки, ніби намагаючись ухопитись за повітря. Його мозок не розумів, що це — ілюзія. Йому здавалося, що він падає у безодню. Він упав на землю животом вниз та почав розмахувати руками й ногами кричучи в землю: "Я падаю!" Третій опинився в темній коморі, він дістав зі своєї кобури пістолет та присів між ящиками з зерном. Запала тиша, було чутно лише його часте дихання. Раптовий гортанний звук змусив його ро вернутися та випустити декілька куль в стіну, звісно це було без результатно. Раптово гортанний крик почав долинати з усіх боків одночасно справляючи враження миттєвого переміщення по коморі. "Ти лише творча уява японців, тебе не повинно бути в реальному світі, - відчайдушно закричав агент". Несподівано зі стелі на нього посипалося густе чорне волосся яке почало його обплітати як пути. Опинившись у безпорадному стані, агент у паніці почав кликати на допомогу, але несподівано чітке гортанне жіноче гарчання змусило його змовкнути, зі стелі до нього почала спускатися жіноча голова на довгому хребті, її довгі коси торкалися землі, а обличча її було блідим як крейда що було спотворене гримасою надто сильно розкритим ротом, широко розплющені очі були водночас пусті як у риби та стільки ж сповнені ненавистю до всього живого.

Тим часом перший агент маневрував між вишнями тікаючи від сколопендри, але кожна дерев'яна перешкода руйнувалася на друзки. Агент був дуже виснажений, і розумів, що він так довго не витримає, розуміння що його врятує тільки диво додало ще більше розпачу. Ратом сколопендра опинилася прямісінько перед ним, перекривши дорогу, він знову опинився лежачим на землі, а чудовисько ставало все жахливішим просто у нього на очах, його хітинова броня вкрилася довгими шипами, тіло взагалі зробилося ще більш масивним, а жвала подвоїлися, членистоногий монстр заревів так жахливо, що агент ледь не збожеволів.

"Можливо ти це зможеш? - сколопендра відволіклась на неочікуване запитання. З боку до них наближався чоловік трохи вищий середнього зросту він був одягнутий в чорний тактичний костюм, який лише підкреслював надзвичайно натреноване тіло, його майже арійське обличчя мало вираз зацікавленості якщо не жаги до ситуації що трапилась перед ним. На подив агента, сколопендра навіть не поворухнулася, а тим часом невідомий наблизився до неї майже впритул. І як він не боїться?! Вона ж така жахлива!

Раптом сколопендра відсахнулася, а потім різко зробила випад в бік невідомого, різкий випад на зустріч і сколопендра отримала потужний удар коліном, настільки сильний, що хітин тріснув як яєчна шкарлупа. Її від удару відкинуло на землю, її тіло звивалося та корчилось від болю. Бурштинові очі невідомого сповнилися невимовного гніву, він просто підійшов до чудовиська та пробив його макітру голим кулаком: "Зовсім жалюгідний". Він пішов далі, зайшов у подвір'я. Другий агент все ще кричав на землі, короткий удар по шиї змусив агента заснути. "Тут має бути ще третій, - він почув відчайдушний крик з боку комори. Жахливий привид дівчини готовий був вбити нещасного агента, але щось змусило її зупинитись, істота повернула своє жахливе обличчя позбавлене життя і побачила його. Погляд настільки важкий та вбивчий, істота відчувала як він шматує її мертву плоть вивертає та ламає кістки, та пожирає її мертву душу. Істота миттєво викинула свої чорні пасма в ноги невідомого, він просто різко підсмикнув ногу вгору та наступив на чорне пасмо. Зловісна посмішка вкрила обличчя невідомого, він підсік знерухомлене пасмо вільною ногою, істота скрикнула та поточилася в його бік, а коли нещасна опинилася в зоні досяжності його рук, невідомий наніс нищівний удар ребром долоні по задній частині шиї. Хруст кісток та дерев'яної підлоги змішалися в одне так само як і чорна кров з деревом і пилюкою. Раптово одне с пасм кулею полетіло в голову незнайомця, але він просто відхилив голову в бік і чорний дротик встряг у стелю, а піднесена нога незнайомця одним жахливим ударом втоптала голову нещасного чудовиська, розчавивши її як гарбуз. Жахлива істота розчинилася в повітрі. Знесилений агент впав на підлогу, та важко дихав.

- Ти як у нормі?

- Якщо вони направили вас, навіщо тоді були ми?

- Мене не направили, я сам прийшов.

- Агенте "Морок" ви в своєму репертуарі.

Передивляючись запис з відеокамер Костенко не міг повірити своїм очам. "Щоб наші і мали такого в своїх рядах, дивно, що ми не пануємо над світом" Він бачив як невідомий просто підійшов до активованого випромінювача і вимкнув його, а потім покликав інших людей щоб вони його розібрали та відвезли. Костенкові стало не на жарт страшно, не тільки через те, що він побачив першу в своєму житті таку "істоту", а й через те, що він зміг прорахуватися. Костенко усвідомив, що це не просто страх, це жах, він бачив наскільки жахливою може бути істота під назвою "людина", а вона виконала наказ іншої, яка мала владу над нею.