Поспи зі мною

Знаєш, я бачив цей сон,

Де в тебе знайшлась двадцять п'ята година:

Ти скинула з себе розп'яту людину,

Жбурнула у шафу і вийшла без тіла.

Гуляла босоніж Землею й тремтіла,

А я десь на іншому боці неспішно шукав.

На світі крім наших улюблених страв,

Твоєї квартири й колекції чаю

І віршів в шухлядці нічого немає:

Ми вільні від впливу лихих корпорацій,

Шаблонів і ролей, батьківських нотацій,

І ранок, напевно, уже не настане

Й не витягне нас з напівсонного стану.

Можливо, якби не нависле майбутнє,

Освіта та графік роботи у будні,

То ти би проспала зі мною вівторок.

І в ніч під сонливе свистіння конфорок

Ми б цю двадцять п'яту годину спіймали

Й були би разом; і було би замало

Мальованих поділок на циферблаті

Та простору, щоб умістити двадцяті

Й прокинутись кимось дорослим у середу

Серед утомлених жертв недосипу. Попереду

Безліч безбарвних однакових ранків,

Позбавлених смаку квапливих сніданків,

А ніч, як сьогодні, у тебе єдина —

То дай мені зняти розп'яту людину,

Й нехай наші душі тремтять в унісон.