Симбіоз

Я, мов стріла, що в тебе в голові,

Застрягла і не витягти вже звідти.

Там, де думки іржаві і живі,

Сигнал притих й не хоче далі бігти.

Я вже вросла в кору, немов граніт,

І нервами просочуюся в синус.

Я твій приватний, злий метеорит,

Який ламає звичний плюс й мінус.

Сиджу хребтом, немов залізна вісь,

Там, де мізки стікають від напруги.

Тримаю міцно твою тиху злість.

А ти ховаєш спогади в кольчуги.

Не витягти хірургам цю іржу,

Не візьмуть її жодні агрегати.

Я теж з тобою в черепі живу,

Ми двоє один одному, мов кати.

08 липня 2026 р.