ТРІО

День треш і ще й жара добиває. Ще поміж виконанням завдань до сесії в червні та домашньої роботи лишилося впасти і не встати. Нічого дистанційне набридло, але ще трошки. Но кожного дня рахую завдання виконані до здачі та головне – не переглядати групу з одногрупницями як вони все встигають і в ту ж секунду зроблять, встигнуть до кінця дня здати і отримати похвальну оцінку. Все такі стерви бісять. Але є те, що і їм не підсилу. Творчість такий мій коник хіх.

Получивши похвали бажаної і неочікуваної одразу, я відлипаю від ноута – моїй шиї капець. По часу вже більша половина дня пройшла – от тобі негатив від дистанційки. Тут різко озадачив тато погнати в магазин за 10 хвилин до закриття. Завдання з не легких, але жуть яких нервових. Лечу пішком, вітер в харю… продовження знаєте самі.

По дорозі назад роздався телефонний дзвінок, звичайно ж це Микола

- Бачив ти пішла в магазин захопи мені баночку пива так зле щось нині – з байдужістю в голосі каже він як до прислуги, блін.

- Ще тобі що?! – відпалюю я

- Ну та незадурно звичайно ж – говорить він, а в мене в голові «чим розплачуватись цікаво будеш ти»

- Ну добре, яке брати?

Що за мука з тим Миколою, «всрався» мені на голову. Тепер знову вертайся в магазин і додому і де ж йому то пиво віддати от дилема.

Зайшовши додому роздався знову дзвінок, от ненаситний який.

- Приходи на бісєтку – сказав він. Люди добрі та ще день білий де хто побачить. Добре що куртка велика і бутилку можливо заховати.

- Ок, іду – така рішуча сказала я, а в голові рої думок.

Дорогою продумувала сценарій дій, щоб швидко не затриматись. Якби ж я знала який сценарій мені там пише доля.

Підходжу чую хтось втикає, Микола чисто вилітає з дому зі своєю собакою і летить до мене обійматися, широко шкірячи зуби.

- Ейй, чоловічку та задушиш – одна рука його затиснула мою тонюньку шию до неможливості, щей зріст тому перевага наді мною.

- Може я скучив, нє? – випалює він

- Ще мені того бракує – гарчу я.

Всадитися на лавку більше хотілось мені після такого кроку по селі за чоловічими захотілками. Сидимо на видноті якраз на валі. Далеко сиджу багато бачу – то про нас якраз. Щей нас всі бачуть, а це гнітило.

- На твоє пиво – суну бутилку. Натомість мені знову в руки летить шоколадка. – Що тобі вчора добре було нині зле? Де ти тих шоколадок штампуєш? – підсміююсь з нього.

- Та нє, я ж казав розплачуся от маєш. Ага, розплата шоколадками і моїми нервами.

Все дивлюсь на ріку, не подобається та вся ситуація, хочу додому. Той спокійно п’є пиво.

- На хочеш? – тикає бутилкою

- Ні, дякую не п’ю, тим більше пива. Занадто правильна здалась раз не чіпає більше. Тай що йому та бутилка зараз всушить на раз на два. Хтоп як гора.

По мимо того, нагадалось, що зранку я ще страждала по колишньому, бо перестали спілкуватися, буквально позавчора завалився до мене теж на бісєтку поговорити і свідком здалека став Микола – ходив по подвір’ї як бусьок по спасі. Цікаво чи проявить цікавість до того той наглий тип.

- Що там? Ромашок багато назбирали? – сарказно питає він. О починається.

- Ніхто ніц не збирав – промовляю я і вже нервую

- Та чого вінки плели. Ти з ним ходиш ще - наглості хоч відбавляй і позичай, цікаво чого питає.

- Вже походу нє, то була остання зустріч – відрубала

Мовчанка цікава, але її перебив пес, ввірвався ніздвідки і на мене. я шахаюсь. Микола рже.

- Та забери його! – возникаю я. Ржач на фоні не втихає

- Так він тебе любить, теж йому подобаєшся – відказує. ООТТУТ Я НЕ ПОНЯЛА ГУМОРУ.

Дуже смішно йому но не мені, ще мені любові не бракує в житті – одне бігає спасу нема, бо слів не розуміє, а друге буде вечорами басні співати, ухх задовбали. По одному сохну, другий прилипає. Але знаючи Миколу, триндит як дихає і не встидається.

Все дивлюсь на ріку, починає смеркати. Чути на фоні, що машина під’їхала, клас ще нам свідків цієї ситуації не бракує. Знала би я тоді хто нас побачить втікала би геть, але вже пізно. Обертаюсь, але що побачу - вал високий. Вже і з собакою подружилась, не згадуючи лихі слова до того, хоч дізналась, що звати Михайло, Микола кличе Місько. Забавно. Тактильна собака хоч і вівчарка. Може так при господареві.

Микола показує що вміє Місько - я регочу. Два брата акробата точно про них. І ми ще не знаємо, що за нами наглядає дуже пильний надзор із сусідньої лавки, сама того не побачивши, до нас підходить хтось здоровкатись до Миколи. Я піднімаю голову – Ігор, себто, друг, однокласник, наш спільний сусід. А він тут яким штуком?! Та щей не сам. Ємааа. Мені капєц.