ТРІО

Йой люди поможіть. Щось я знову стала думати про Миколу. Навернулась любов чи як то назвати? Без поняття, думка, що просто запудрює голову більше приймається. Ну добре, знає він, що я його любила і з того хоче сім’ю зі мною будувати ну не смішіть мої підкови як кажуть. Так він просто ловелас і все.

Ранок з Миколи, вечір з Миколи, ійой надоїло. Треба його уникати, ігнорити тай все може забуде і знайде когось нового. До того ж він залєвав до моєї Тасі (сестри рідної). Ну тут точно не про що й думати. Він її кавалєрка но не моя. Клин клином вибивають чи як там кажуть. Щоб забути хлопа треба ще одного хлопа. Якби ж я знала тоді який у мене почнеться період прайму або «хлопський дощ».

Хлопи хлопами, але повертаємося в просту буденність без них.

Відкриваю очі від шуму – гримнули двері так треба насторожитись і знати по кроках хто йде (практика з дитинства). Звичайно, це баба. Ну йой тільки відкрила око як вона чує то. Бачить, що вже як пів секунди не сплю потрібно завалити морально, нагрузити роботою, яку потрібно на сьогодні зробити. Знаю, що не полежу вже встаю - голова туман і ніби нежить. Згадую, що ще від учора не змила мейк (навіть на закупи треба їхати красивою, принаймі симпатичною, ахаха). А дзеркало зустріло панду, в якої бачить одне око. Швидко вмившись стаю схожа на людину. І тут мене чекав сюрприз – гнійне горло, о нє, знову новий вірусняк наглянув.

До кухні приходжу на піку куховарства. Ще чекають мене закручування огірків, тому зразу ж стаю до них. Колись мене так бісила та закрутка, але чим старша тим приємніша ця робота мені стає. Люблю моменти сніданку – це єдиний час чуть розслабитися та набратися сил на день, бо далі такого не буде.

Погода сьогодні грається то дощ то сонце, але не жара. Не забуваю почати лікування горла на досвіді знаю як це. Добре, що вчора не йшли гуляти з Соломією. Відкрию вам свою бесті – Солю. Моя сусідка та подруга з дитинства, грались разом, коли я ходила до школи, а та в садок. Вона сама ще незнає про мою «гАрем хлопів» і що там в мене сталось. Тому сьогодні вивалю на неї цю інформацію най обробляє. Єдиний мінус цієї дівчини те, що вона максимально любить сидіти вдома і до того ще не все брати трубку і не передзвонювати ото вже мені пощастило, нє? Або пощастить тоді, коли її вдається таки десь випхати. Сьогодні так не вийшло.

Тому беру свою тугу і самотність в кулак і волочу за собою прогулятись. Місце біля ріки нашіптує спокій, де сама любиш побути, а натомість щей поплакати. Так сталось і зі мною. Таки ще не відпустила минуле, тому час посумувати. Довго мені поплакати не вдалося, бо почула голоси десь здалека. Ну та місце популярне, певно якість рибаки. Я вгадала як у воду дивилась.

По валу іде хлопець у рибацькому костюмі та зі спінінгом у руці, поруч з ним біжить собака, видимо його. Вирішую не звертати уваги та відвернутись, але прозвучало несподіване «Привіт» і тут я офігіла, треба впізнати хто це. Вже достатньо стемніло аби розглянути лице. Ну добре послідкую за ним, а він тим часом починає свій чіл з рибалкою. Так, пройдусь швиденько зиркну і додому. Не тут то було, Яно.

Підходжу ближче, повертається на мене:

- Як рибалка? – питаю.

- Можу бути, сьогодні тихо, то може і бути улов - промовив спокійно.

І тут я розумію хто це. Впізнаю Андрія – сусіда, старшого за мене, десь на 8 років. Толком ми не спілкуємось, може впізнав в мені мою Талю (всі кажуть, що ми дуже схожі, але для нас то нвсенітниця). Просто дивно чого привітався, але то пусте зараз дізнаємось.

- Я тебе щось не впізнав, думав що то Таля – ооо я а про що вам говорила, ахаха.

- Та все ок, нас часто путають – сміюсь.

- Я собаку звати?

- Берта

- Круто, така тактильна (прям як Місько - подумала я).

А чи не однорічки вони з Миколою. Треба дізнатися. Щось не пам’ятаю чи ми взагалі з ним пересікались колись по селі. Тільки знаю плітку, що вони з його татом одне лице, хз.

Розговорилися того чи хотіла чи ні, наічив мені фішок рибалки, навіть дав «позакидати», хоча в мене був страх більший то всьо порвати ніж та вудка. Чи мені було цікаво? Ну принаймі цікаво, бо ж тільки познайомились, розказував за улюблениця – Берту, галерею перегортали на два махи. Скажу так гугл фото навіть офігіли. Нашу таку «романтику» розірвав дзвінок мого телефону, дзвонила Таля, каже переживає, де я понад берег сама пішла (а це вже майже 23:00пізновато ух).

Кажу про це Андрію, він спокійно зреагував. Замітила, його сміх буде веселить. Так, Яна апять 25, заспокоялась! Йдемо дорогою, дійшли до нашої розвилки.

- Ну добре, я пішла, на добраніч!

- Радий був поговорити – щиро так дивиться аж незручно.

Я ж в старому захлистаному одязі з капішоном на голові, невже я можу в цьому сподобатись. Такий відкритий був капец, я мовчала, а він тарабанив і тарабанив.

- І поржати – додаю.

- Якось ще зустрінемось

- Місце зустрічі змінити не можливо – посміялись, і я потопала додому х думкою «от Соля офігієєєє».

Щоби про це сказав Микола якби взнав про нашу здибанку з Андрієм. Набираю Солю, ну звичайно глухо. Люблю по свіжому прям розказувати, бо потім вже не такий «післясмак» розповіді. А вона все пропускає. Та ладно. Переодягаюсь в піджаму, чую звук сповіщень: «Микола лайкнув вашу історію» ще не всьо. Завтра з тим вже розберусь. Чого лазиш по моїй сторінці жук. Завтра новий день нові пригоди, якби ж я знала які то би втікала.