ТРІО

Повернемось до цього моменту «ємма мені капець». Звідки тут Ігор? Я жостко спалилася з Миколою, хоча ніц серйозного, але такеє за йобаньом застали чесне слово

- І що ти? – питає Микола. А я тим часом хочу збігти до річки і ти то втопитися чи то попити від напруги.

- Ніц, кави випити приїхали – маючи в руці горнятко каже Ігор – а ви тут що двоє робити? – цікавість в чоловіка пре.

- Любимося – вилітає з Миколиних вуст. ЩОООО? ХОЧ ЩОБ Я СЬОГОДНІ ТУТ І ПРИКІНЧИЛА? Цілком безсметний.

Хлопці закурили і я зауважую ще один рух у нашу сторону. І це мій КОЛИШНІЙ? СЕРЙОЗНО?! Ну та подружилися сильно, бісять.

- Пішли поговоримо? – очиці вивалив на мене.

Я в ступорі. Дивлюсь на Миколу, він ніби спокійно кивнув і я встаю, а ноги то не йдуть. Набираю злості за 3 кроки ходьби – готова до нападу. Чого він ще не зрозумів з нашої останньої зустрічі?

- Що ти хочеш? – починаю я.

- Давай попробуємо все знову, я притуплю свій тупий характер. Бла-бла-бла-бла думаю я.

- Я тобі сказала своє останню рішення ти ніби погодився, чого хочеш від мене? – починаю істерично питати – а що ви тут забули взагалі? – нерви киплят, до тої лавки якби втулила. Ухх.

- А це хто? – кидає руку на Миколу. Бачу той дивиться сюди пристально як ніколи.

- Сусід мій тобі то шо?!

- А чого то я ніколи за нього не чув і бачив, аж тепер коли ти захотіла розійтись – колишній іспальняє

От, курва, щей не поважає і ставить ні за шо моє вирішення всього того часу геморою з ним, як захотіла спастись то вже тикає. Краще бути кинутим ніж кидати – то правда чиста, не так болить. Але він точно того не розуміє, ще й сцену ревності влаштував. Одне не відлипає, друге прилипає – ви охиріли?!

Я вирішую повернутись, бо нерви до сраки. Він щось там мені верещить про те, яка я погана за скільки часу відносин. Обнімає, я намагаюсь вирватись «залиш мене у спокої, відчепись!!» - просто кричу. Я завмираю, коли бачу, що Микола підводиться і прямує до нас

- Тобі щось незрозуміло пояснили?! – випалює він. Боже, ще бійки бракує. Чого ще він пхається. Але визнаю, якби не він той хир би не відстав.

Встріває між нас Ігор і забирає помилку молодост (колишнього). Я повертаюсь на лавку, МЕНІ БРАКУЄ ПОВІТРЯ, Я В ЯРОСТІ. Чого приперлися щей нервує і мене не мучить, що в цей момент я з сусідом. Най йде лісом! Ну звичайно ж незнаю до кого адресувати більше.

Микола сідає поруч, пильно дивиться, налякався чи що. Ну і ситуація.

- Я додому напевне, з мене на сьогодні до…. – не встигаю договорити як чую своє обличчя близько його тіла. Він мене обняв?! Таки так. Але це дозволяє мені перевести подих та вдихнути запах його тіла.

Моє підліткове серце би зупинилось в той час за секунду. Чого ж ти цього не робив як я була по вуха закохана в тебе? Смішно з себе таке думати, я на грані всього і любові і самотності і друзів тепер теж. Я не готова до чогось нового, я дуже поламана зараз.

- Я ледве стримувався, щоб йому не врізати.

Якось звучить дуже по геройськи. А чи треба мені того бетмена? Точно нє! Дорога здавалась вічною, ноги не хотіли йти додому, бо де ще ти скриєшся від усіх і від себе самої. Тиша б’є як барабан в закритій кімнаті – хтось лупить зі всієї сили, а вдіяти нічого не можеш. Зрівнюємось з його доріжкою до хати, думаю досить на мене сьогодні хлопської уваги. Але не тут то було.

- Знаєш що, я тобі скажу, даю тобі 48 годин подумати і вирішити.

- Щоо?? Для чоого? – я збита з пантелику цілком.

- Подумаєш, скажеш - далі загадками годує.

- Йдем до мене.

Ще не всьо.

- Що будем робити?

- Ніц.

Всьо спокійно. Я зараз взірвуся як підпалена бочка.

Ви думаєте я пішла? Звичайно ж, ні. В нього точно тільки намьоки на секс і більше ніц. Геройство хотів своє святкувати зі мною, придурок! Перемогу вчуяв, бо я того лишила, хах, розмріявся!

Ранок видався наповнений турботами дома та головним болем, бо знов жара. Пройшло вже дні з два. Ні слуху і духу ні від нікого. Як моя голова то всьо вталувала переварити, незнаю. День перелетить як не думати багато. Єдине, що мучить аби з моїх ніхто мене не бачив тоді з Миколою. Тепер ходи ховайся як на початку моєї кавалєрки з колишнім, рубрика – перетворися в хованця через придурка. Клас! Просто клас!

Жара добиває. Настав час підливати городину – це щось вічне. Коли ж той дощ намилиться до нас? Телефон завжди ношу з собою, звичка 24-7 листування. Треба відвикати якби противно не було. Несу вже останнє відро води як роздався телефонний дзвінок – цікаво яка особа так пізно дзвонить? Вгадайте з 2 раз. Вгадали? А я би в житті не думала почути голос Миколи.

- Добрий вечір – пафосно так.

- І тобі добрий, чого тобі?

- Що там твій кавалєр ще дзвонит?

- Вже нє, від вчора глухо.

- Ясно. Давай виходи на бісєтку скажеш, що надумала.

От йоханий кіт, вже й забула за то. Чого ти ж, жучара, не забув? Всенсі зараз йти, день білий?

- А що тобі говорити… - не встигаю договорити.

- Всьо, прийдеш, бо маю ще роботу – вибив.

От хамло, вимагаюче. Більше ніц не придумав? Що ти собі думаєш? Я дзвоню же не бере. От я тобі покажу, прийду і покажу!

Переколотилася вдома і шур кофту на себе – стиль спорт(гопота) і сильно не піша, бо ще ся знов накине на мене, рухаюсь до бісєтки. Щось не видати того командувача. Виходжу на вал, (хто незнає це насип високий біля річки, щоб не виливала вода) дивлюсь з гори – йде. Я сьогодні швидше чи мстить, а може любить аби на нього чекати, панок. В мене така злість вирує, аж страшно.

Сміючись, підходить і різко минає сісти на лавку. Ну звичайно, Місько з ним. Пан закидує ногу на ногу, мене це вже бісить. Я починаю:

- Слухай, може ти заспокоїшся і дась мені спокій?

- Нє.

- Клас, просто супер – сарказм мій мене ж добиває в даній ситуації.

- Якщо ти за то, що я тебе колись любила чи тому подібне – забудь і не згадуй дитячих вигадок

- Розумієш як будеш зі мною то не пропадеш. Моя жінка буде мати всьо манікюр, машину куплю буде їздити, бо своєї не дам угробити. Гроші і в хаті все.

- Ти здурів? Де ти, а де я? У нас різниця у віці досягає 10 років, не мели дурниць.

- Тобі ж класно буде мене дома ніколи не буде, роби що хоч (на той час працював далекобійником по закордону)

- І нашо мені хлоп, якого ніколи нема, довіри ж не буде.

Його рука тягнеться різко до мене.

- Сідай тут мені на коліна.

- Цілком здурів?!– верещу

- Та, від тебе здурів. А може я влюбився?

- Йди влюбляйся в когось іншого!

Ще може тут і переспимо на лавці так що ж таке. Доведе зараз до гріху піде хтось без голови і думайте якої. Я пручаюся, а той ну ніяк на силу пре, ну він дурної її має забагато – завжди його знаю як вар’ята. Ото в нього підкати. Аби ще не зробив ще щось. Але поглянем хто кого.

- Я думаю ми договорили

- Але ти вредна

- В тебе вдалась, пішла я додому – розворот і набрала розгону подальше від нього, в голові пульсація божевільна.

Натомість Микола, не втрачаючи шансу зі мною зблизитись різко наздоганяє і питляє поруч. В мене виривається голосний смішок, я вам кажу – голова не витримує. Але й водночас приємні такі слова, прям від нього чути то ж ух як гладко на душі.

Цей самовдоволений тип, приживає мене до себе не даючи часу подумати про самозахист чи втечу.

- Ти будеш моя я сказав! – різко обриває, бере моє лице – все у стадії поцілунку (нашого з ним першого поцілунку)

- Еййй, відчепись, бо зараз вкушу – то же мені настрашила його

Ще тримає себе в руках - пустив хватку на талії но не руку. Ще ходи з ним за ручки бачив хто. Ужаас. Я сіпаю вирвати та де там та грабля забрала всю руку щей тисне так, що є страх лищитися без лівої руки. Ото романтик дибільний.

- Я тебе відпроваджу – вже спокійним тоном

Та що ти не кажеш. Дійшли ми значить до лавки моєї, йшли ми не дорогою і звернули направо на стежинку, а через півперек так коротше каже. Сміх. Добре, що темно і не видко та й я замерзла вже чуть. Ніц його тепло не гріло. Сміюсь сама з себе.

- Всьо давай я пішла

- Завтра подзвоню, спи сухенька – сміється гад.

Розвертаюся і йду, стукаю брамкою і згадую себе тоді закоханою по вуха от би зараз тішилась. А може не всьо так погано він прям гааз і щось вийде. Так, ану Яна збилася з того, куда ще про таке на ніч думати. Але помріяти хто боронить. Мрії мають силу здійнюватись. Ахахха.