Сонечко моє

Цей біль не має дна. Він палить груди.

Там пустка замість серця запеклась.

Стоїть одна. Застигла серед люду.

І в небо — крик, мов дамба прорвалась:

— Будь проклята війна й криваві руки,

Що цілили у сонечко моє!

Нехай моя біда й сльоза розпуки

Караючим вогнем на них впаде!

Упала тиша… Десь пропала сила,

Лиш шепіт палить висохлі вуста:

— Господь, даруй йому небесні крила

І благодать пошли. Ради Хреста,

Прийми до себе. Хай там не стріляють

І рани не болять. Будь поруч з ним.

Мої долоні вже не зігрівають…

І наша хата вже йому не дім…

Затихло все. І вітер мов затерпнув.

А прапор над героєм майорить.

І люди поряд встали на коліна,

Щоб провести бійця… Застигла мить…

11 липня 2026 р.