Півлітра почуттів

Без пафосу сказати б я хотів,

Що маю пляшку із півлітром почуттів.

Це вам не «Бейліз», не якийсь «Ремі Мартен»,

Щоб запивати ним ібупрофен.

Настоянка потужна і міцна,

В якомусь сенсі пляшка ця без дна

І на здоров’я має різний вплив,

Залежно від обставин. Тож налив

Я першу чарку зранку натщесерце.

Умммм! Смачно, зовсім не горілка з перцем,

Ледве солодкий присмак оптимізму,

Плюс нотки стиглої суниці й романтизму.

В обідню пору випиваю трохи ще,

Збираюся і йду гуляти під дощем,

І навіть парасолю свою вдома залишаю,

Достатньо і бейсболки. Напій має

У цей час зовсім несподіваний ефект.

Непросто описати. Це, мабуть, «perfect».

Такий епітет крутиться у голові,

А відчуття, що босі ноги по траві

Ступають, омиваючись криштальною росою.

Та і не дивно, дощ гуля зі мною,

Тому ці мокрі виникають паралелі,

Як фарби захолодні для пастелі.

Вже вечір, купа справ давно позаду,

Із пляшки ще ковточок еліксиру краду.

Густий букет, яскраве тіло з оксамиту,

У серці спокій, сум, та хочу ще налити,

А потім ще, і ще, і ще, і ще,

Допоки ніч-брюнетка не вкриє нас плащем.

Там будемо удвох, лише вона і я.

«Навколо світ, а ти і я така невидима сім’я...»