Розділ 5. Чаювання з печивом
Під час чаювання директор театру пройнявся до детективів симпатією й несподівано розговорився.
— Зізнаюся, я й справді був готовий утнути їм якусь капость, — признався Козинський. — Театр музичної комедії процвітає, а в нас справи зовсім кепські. Актори звільняються один за одним. Нам просто нічим платити їм зарплату. На наші вистави вже давно ніхто не ходить.
— А ви змініть репертуар, — запропонував Ватсон. — Перейдіть на детективні вистави. Та ще й із гумористичним ухилом. До вас люди валом повалять. Кажу вам точно.
— Це трохи не наш жанр, — усміхнувся директор і посунув докторові ще одну пачку печива. Той саме з апетитом доїв останнє печиво.
— Не можу зрозуміти, кому взагалі може бути цікаво викрадати мармурові левові голови? — міркував уголос Холмс.
— Та вона ж ще й важка! — зауважив Ватсон. — Одному таку не підняти.
— Тут ви слушно підмітили, колего, — погодився детектив. — Спільників було щонайменше двоє. І ще мав бути транспорт.
У цей момент доктор узяв зі столу директора носову хустинку й почав її уважно розглядати.
— Це не моя, — знизав плечима Козинський. — Хтось із відвідувачів забув.
— Десь я вже бачив точно таку саму, — примружившись, промовив Ватсон. — Тільки не пам'ятаю де.
Носова хустинка й справді була незвичайною — блакитного кольору. Один її бік із якоїсь причини залишився недофарбованим.
— Я думаю, що голову лева вивезли на ручному візку, — заявив Кря-Кузя. — Перед оперним театром пішохідна зона. Автомобілям туди заїжджати не дозволено.
— Якщо злочинцеві вистачило нахабства відбити у лева голову, то й на правила заїзду йому теж начхати, — слушно зауважив доктор Ватсон.
І цього разу він мав цілковиту рацію.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!