Немов туман, що тоне в глибині

Час тихо лине в зоряні завіси,

Немов туман, що тоне в глибині.

А осінь сипле різнобарвне листя

Й дощами гасить теплі літні дні.

Спадає ніч на тихі сонні води,

Немов туман, що тоне в глибині.

Цей давній смуток світу і природи

Несе глухе відлуння вдалині.

Поволі й тихо розтають без слова

І в'януть в небесах нічні вогні,

А перша щира зоряна розмова

Лиш спогад залишила у вікні.

Медовий спокій затікає в душу,

Немов туман, що тоне в глибині.

Слова різкі його вже не порушать —

Вони, мов сивий попіл на вогні.

За стінами чужі, примарні кроки,

Німий екран і заспане вікно.

Навколо простір — надто вже глибокий,

Весь світ навколо став старим кіно.

Стихає вечір у холоднім глянці,

І ночі тінь сідає на плече,

Щоб знову зорі розчинились вранці.

А час, крізь пальці, мов вода… тече…

21 липня 2026 р.