Вдихни кохання

Втратила голову? Йдеш на дно?

П’єш отруйне кохання вино?

Не обов’язково тобі тонути.

Спробуй здолати страх і вдихнути,

Згадати останній свій місяць

В любові сповненім місці.

Ти, рідина і любов,

Що як кисень збагачує кров.

Це зовсім не страшно, повір,

Не важче за болісний вірш,

За відчаю вісім рядків,

За літери, чорні круки,

Які в зграю збиваються темну

І каркають, що даремні

Всі твої дихати спроби,

Що це не материнська утроба,

А світ, гострий як лезо.

Насаджують літери тезу

Про те, що не варто пручатись.

Якщо довелось закохатись,

Будь готова піти на дно.

Жива чи ні, все одно

Не зможеш вже дихати вільно,

Помиратимеш швидко, повільно,

В солодких муках, в стражданнях.

Вбив би того, хто кохання

Вигадав й спостерігає.

А може, й не вбив би. Не знаю.

P.s. Дякую Оливці Розмарин за натхнення під час написання цього вірша🤍

А тут джерело цього натхнення

https://arkush.net/book/23118