Снігова королева

В моє життя прийшла ти непомітно,

Таке буває тільки у казках.

І серце розчинилося безслідно,

Немов туман у синіх небесах.

Ти ніжна, мудра, горда й вольова,

В тобі живе пречиста висота.

Осмислене й глибоке кожне слово,

І прямота твоя аж зовсім не проста.

Твоя душа — безмежне, світле поле,

Що дихає волошками й житами.

Де ти ховала всі жалі та горе,

І лікувала тихими словами.

Це серце вміло вірити й прощати,

Змивати біль і підійматись знов.

Але не можна вічно розпинати

Твою святу і зранену любов.

І ти пішла. Без крику і без грому,

Бо навіть в океанів є межа...

Не докорявши більше вже нікому,

Бо під бронею плакала душа.

Буває так, що віри вже нема,

І в тиші гаснуть спалені слова.

І зараз лиш у сні, де все світліше,

Твій ніжний подих серце заколише.