Крапка

Ось вона крапка. Не три. І не кома.

Порожньо. Гидко. І дика втома.

Це епілог. Це кінець.Або фініш.

Не хепі енд. Просто енд. Новий імідж.

Просто кінець. Ні, не просто. Не зразу.

Тільки тоді, як відчула відразу.

Холод. І очі не дивляться в душу.

Мушу поставити крапку. Я мушу

жити навчитись, без посмішки дихать.

Ранкам радіти на власную втіху.

Вайбер не слухати. І не будити.

В тиші тихенько сидіти й радіти.

А може ридати.Уголос. Чому б ні?

Бо пам'ять малює картинки знайомі.

Знайомі, зникомі...хвилини лікують.

А очі за кольором галки слідкують.

На все час потрібен, як ліки, як лікар.

Хто спокій дасть моїм хворим повікам?

Хто пам'ять зітре? Амнезію я хочу.

Майбутнє без болю собі я пророчу.

Хотіла кохати. Кохала. Кохаю.

Відмовитись мушу. Я маю, що маю.

Казки залишаються казками, снами.

Лиш Богу відомо, що трапитися з нами.

І диво мені не потрібне. Не сплю я.

Моя голова як порожня каструля.

Немає бажань. Я не хочу нічого.

Сумна і спокійна. І гарна крім того.