Кава, вовк і двері в колодязі (редагована і розширена)

Ранок перед черговим візитом орендодавця почався з чіткого, кришталево чистого передчуття невідворотної катастрофи. Валєра, равлик-дизайнер, напередодні ввечері з’їв занадто багато свіжого, соковитого листя салату, яке Громило приніс прямо з елітних теплиць Перехрестя, і в нападі шаленої творчої ейфорії вирішив, що стеля кав’ярні виглядає надто порожньо й нудно.

Тепер над головами відвідувачів, займаючи майже тридцять квадратних метрів пофарбованого гіпсокартону, повільно розгорталося щось середнє між детальною мапою зоряного неба другого магічного виміру та схемою міської каналізації ельфійського королівства. І вся ця слизова розкіш не просто блищала, вона ритмічно й густо пульсувала ніжним, фосфоресцентним фіолетовим світлом.

— Артеме, зніми його звідти негайно, клянуся ліцензією! — напівголосом шипіла Мар’яна, незграбно тицяючи шваброю в бік триметрової стелі. — Сьогодні рівно об одинадцятій приходить Степан Петрович. Він тобі не ельф із ніжною психікою, він — колишній заступник начальника управління міськради! Людина старого гарту! Він не те що в магію не вірить, він у безкоштовну медицину не вірить! Він визнає лише витяги з БТІ, акти прийому-передачі та норми пожежної безпеки зразка 1994 року!

Артем, який у кутку за баром як раз намагався за допомогою завеликої порції бріоліну причесати свій пухнастий сірий хвіст так, щоб той остаточно не випирав з-під тісних фірмових джинсів, з острахом подивився вгору. Його золоті вовчі зіниці, які після вчорашнього первісного гону ще не до кінця повернулися в людську норму, тривожно звузилися. Його магічний зв'язок із Мар’яною зараз працював на повну потужність: він шкірою відчував кожен сплеск її адреналіну, і це змушувало його вуха під шапкою-біні нервово притискатися до потилиці.

— Майя, я намагався, — тихо прохрипів він, і його голос знову зрадницьки вібрував тими самими низькими обертонами, від яких у дівчини мимоволі німіли пальці. — Але Валєра зараз перебуває в глибокому творчому трансі. Якщо я його зараз силою відірву від ліпнини, він смертельно образиться, впаде в депресію і до вечора наглухо зафарбує нам усі панорамні вікна в колір «пролетарський відчай». Ти ж не хочеш відкривати зміну в повному мороці?

Не встигла Мар’яна відповісти, як важкі вхідні двері з боку Воскресенської відчинилися з таким оглушливим, залізобетонним звуком, ніби в них із розгону врізався гусеничний танк водоканалу.

На порозі, заповнюючи собою простір, стояв сам Степан Петрович. Це був чоловік у класичному, трохи потертому сірому костюмі-трійці, який за роки служби в міських кабінетах бачив абсолютно все: від нічних штурмів кабінетів під час приватизації заводів до тригодинних черг за дефіцитними талонами. У руках він залізною хваткою стискав масивну шкіряну папку з відірваним куточком, яка в цю хвилину виглядала в рази небезпечнішою та авторитетнішою, ніж бойова сокира Громила Гірчиці.

— Так... — з порога густим номенклатурним басом пробасив орендодавець, обводячи важким, рентгенівським поглядом приміщення. — Що це за самовільна ілюмінація без погодження з обленерго? Чому стіни... я не зрозумів, вони що, рухаються? Мар’яно Василівно, я вам, здається, за договором здавав сухий підвал під кав’ярню першої категорії, а не під підпільний планетарій для наркоманів!

Мар’яна відчула, як її спина миттєво вкрилася дрібним холодним потом, а серце зробило звичний кульбіт. Вона кинулася на перехоплення чиновника з такою швидкістю, наче захищала ворота у фіналі кубка, закриваючи собою задні двері. А з-за них, як на гріх, у цю саму секунду долинав гучний, розкотистий сміх Моргріт Скелелазки, яка на всю потужність своїх легень коментувала турецьку мелодраму.

— Степане Петровичу! Яка несподівана радість! — Мар’яна розпливлася в такій широкій і солодкій посмішці, що за своєю інтенсивністю вона могла б легко змагатися з автомобільним прожектором на Харківській. — А ми на вас якраз чекали! Ви не переживайте, це... це наше нове сучасне мистецтво! Трендовий світловий дизайн у стилі «кіберпанк Суми». Зараз цей напрям — останній писк моди на виставках у Європі, хіпстери з усього міста в чергу стають, щоб просто на стелю подивитися під еспресо!

Степан Петрович підозріло примружився, важко підійшов до барної стійки і з розмаху помацав товстими пальцями дубову Галину. Стійка, моментально зорієнтувавшись в аурі перевіряючого, напружилася всіма своїми магічними вузлами і стала твердою та холодною, як шматок столітнього граніту.

— Європа, кажеш... — буркнув чиновник, переводячи важкий погляд на бариста. — А це що за новий молодик у вас на зміні? Чому в нього... гм... ззаду з-під куртки якийсь дивний довгий сірий шарф теліпається і ворушиться? І вуха... Ви йому що, анатомічний клей момент використовували, щоб ці куточки приробити? Що це за карнавал посеред робочого тижня?

Артем застиг на місці зі срібним пітчером у руці, наче кам'яний голем. Його хвіст нервово і ритмічно смикнувся, зачепивши Мар’янину ногу і знову прошивши її тіло гарячим статичним зарядом. Вовк всередині нього люто загарчав на запах старого радянського одеколону Степана Петровича.

— Це... е-е... наш новий інноваційний терапевтичний підхід до клієнтів, — ледь стримуючи рик, видавив із себе Артем, намагаючись дивитися в підлогу. — Клієнти в Сумах зараз дуже люблять тактильні відчуття. Анімалотерапія в умовах підвищеного міського стресу та затримок дев'ятої маршрутки.

І в цей самий момент Громило Гірчиця, який у підсобці Перехрестя, очевидно, хильнув зайвого гном’ячого елю і вирішив, що його авторитетна думка життєво необхідна на цьому святі капіталізму, з розгону визирнув із-за дверей. Побачивши Степана Петровича, гном навіть не подумав сховатися. Він поважним жестом поправив свої Ray-Ban, виставив уперед золотий зуб і на всю залу крикнув:

— Мар’яно! Там ці твої кам’яні трольчихи вже качалкою стукають, вимагають негайного повтору серії! Кажуть, цей лисий Керім занадто швидко розплакався перед суперницею, не по-чоловічому це! І прибери, заради всього магічного ефіру, того іншого лисого з центру зали, він своїм піджаком закриває нам весь огляд на центральний портал!

Степан Петрович застиг на місці, наче вражений блискавкою. Його важка шкіряна папка з актами пожежної безпеки з глухим звуком випала з рук прямо на нову плитку.

— Лисого?.. — повільно, з розстановкою перепитав він, і його шия почала зі скрипом повертатися в бік проходу на Перехрестя.

Мар’яна миттєво зрозуміла: зараз або ніколи. Вона зробила блискавичний випад уперед, сховала руки за стійку, вчепилася Громилу Гірчиці прямо в його засмальцьований жилет і одним потужним ривком заштовхнула гнома назад у підсобку, одночасно перекриваючи його крики своїм дзвінким голосом:

— Це наш провідний, дипломований аніматор! Звати... Гном-Станіслав! Чистий геній сцени! Він настільки глибоко за методикою Чехова вживається в роль перед квестами, що іноді навіть мене, директора, впізнати не може! А там, за тими дверима... там у нас нова інтерактивна квест-кімната! Називається «Підземелля і податкові накладні»! Хочете особисто подивитися на декорації, Степане Петровичу?

— Квест-кімната? — колишній чиновник суворо підняв ліву брову, але в його погляді вперше прокинувся суто професійний інтерес. — Без офіційного письмового погодження з управлінням архітектури та капітального будівництва?

— Це виключно тимчасова, експериментальна інсталяція для молоді! — гарячково запевнила Мар’яна, буквально всім тілом налягаючи на Степана Петровича і заштовхуючи його за барну стійку, ближче до Артема. — Артеме, сину мій, зроби Степану Петровичу наш фірмовий, ексклюзивний «Крижаний раф». Такий, щоб аж зуби від свіжості звело і всі зайві думки про пункти договору оренди трохи затуманило!

Артем, відчуваючи, як Мар’яна непомітно, але міцно притислася своїм стегном до його боку, шукаючи захисту, миттєво переключив вовчу агресію в робоче русло. Його великі руки з ледь помітними кігтями на кінчиках пальців замиготіли над кавомашиною з такою скаженою швидкістю, що перетворилися на суцільні розмиті плями.

Але в цю саму секунду равлик Валєра на стелі, доївши останній шматочок салату, видав гучний, соковитий звук «чпок» і від надміру почуттів випустив у повітря щільну хмару блискучого магічного пилу. Цей фіолетовий пил плавно, наче сніг на Сотні, осів прямо на масивні окуляри Степана Петровича.

Світ навколо колишнього чиновника міськради в ту ж мить радикально змінив свої базові налаштування.

Він на власні очі чітко побачив, як дубова Галина повільно і дуже грайливо підморгнула йому одним зі своїх великих темних сучків. Побачив, що за барним обладнанням стоїть зовсім не сором'язливий хлопець-веган, а велетенський, широкоплечий сірий вовк-перевертень у крафтовому фартуху. А біля входу до підсобки дві триметрові кам'яні істоти в капелюхах із птахами активно б’ють себе кулаками в груди, обговорюючи турецького актора.

Мар’яна затамувала подих, внутрішньо готуючись до істеричних криків, тривожної кнопки, виклику поліції, психіатричної бригади з Ковпака та загону екзорцистів у рясах.

Але Степан Петрович повільно, дуже акуратно зняв свої окуляри з носа, протер їх краєм сірого піджака, повільно одягнув назад і... на все обличчя щиро, по-дитячому посміхнувся.

— Оце так так... — захоплено прошепотів він, розглядаючи Артема, який у його очах зараз переливався всіма відтінками справжнього містичного перевертня. — Оце я розумію — серйозне, масштабне вкладення капіталу! Мар’яно Василівно, я ж, грішним ділом, коли підписував договір, думав, ви тут просто звичайну каву в паперових стаканчиках будете перехожим наливати, як усі ці нероби в місті. А ви... ви тут справжній сучасний Диснейленд на Воскресенській розгорнули! Які костюми! Яка тривимірна графіка на стелі! Це що, якісь нові імпортні 12D-технології занурення?

— Так... — ледь чутно писнула ошелешена Мар’яна, відчуваючи, як Артем за її спиною тихо і полегшено видихнув кавовий пар. — Найвищий, сертифікований ступінь занурення в атмосферу. Перед повнею ефекти особливо сильні.

— Навіть автентичний запах прорахували! Пахне справжньою сирою печерою, диким лісом і вогким мохом! — Степан Петрович у повному захваті підійшов ближче до Гертруди, яка якраз з цікавістю визирала з-за стіни Перехрестя, тримаючи качалку на плечі. — Шановна жіночко, ну ви у них тут просто головний талант! Де ви такий реалістичний екзоскелет взяли? Оця кам'яна бородавка на носі — вона ж виглядає як справжня, природна! Можна мені її пальцем помацати для звіту?

Гертруда грізно, по-трольчому насупилася, виставила вперед нижню щелепу-ківш і з розмаху підняла свою качалку над лисиною чиновника.

— Якщо ти своїми брудними людськими лапами торкнешся моєї родової бородавки, лисий круглий самець, я прямо тут зроблю з твого піджака м'яку відбивну для мого маленького Жмиха!

Степан Петрович від такого перформансу аж заходився голосним номенклатурним сміхом, захоплено плескаючи в долоні.

— Ха-ха! Який характер! Яка потужна акторська подача! «Лисий круглий самець» — це ж треба було такий соковитий текст придумати для сценарію! Геніально!

Він різко повернувся до Мар’яни, яка вже майже непритомніла від емоційного перевантаження біля стійки.

— Знаєте що, Мар’яно Василівно? Я ж сьогодні, якщо чесно, йшов до вас із твердим наміром піднімати орендну плату щонайменше вдвічі, бо ви занадто прибуткове місце в центрі зайняли. Але за такий високий креатив... за те, що ви прославляєте наші рідні Суми такими високими світовими технологіями... Лишаємо всю вартість як є за старим курсом! Більше того, я наступного четверга особисто приведу сюди голову нашої міської комісії з благоустрою. Нехай старий подивиться, як треба сучасний європейський бізнес вести в регіонах!

Коли Степан Петрович, весело насвистуючи мелодію «Червоної рути» та крутячи в руках шкіряну папку, нарешті вийшов із кав’ярні на сонячну Воскресенську, Артем просто без сил сповз по стійці Галині прямо на підлогу. Його вовчі вуха були щільно притиснуті до голови від пережитого стресу.

— Майя... він на повному серйозі хотів помацати бородавку мами Гертруди... — прошепотів перевертень, дивлячись на дівчину знизу вгору своїми золотими очима. — Ми щойно були буквально за волосину від того, щоб твій поважний орендодавець назавжди став м'ясною частиною нашого «Королівського сніданку».

Мар’яна втомлено витерла рясний піт із чола робочим рушником і сіла на сусідній стілець, який під нею затишно і м'яко зітхнув.

— Це Суми, Артеме. Тут свій менталітет. Якщо пересічна людина бачить перед собою щось абсолютно неможливе, дике і надприродне, у неї є всього два варіанти захисту психіки: вона або каже, що це «наші розбиті дороги та ЖКГ винні», або що це «чисто чийсь дуже дорогий і продуманий піар-хід». Третього нам не дано.

Громило Гірчиця поважно вийшов із-за Галини, акуратно тримаючи в руках засинаючого равлика Валєру.

— Ну що, людська жінко, знову вас пронесло через міжсвітові зсуви? — гном коротко хмикнув, поправляючи окуляри. — Але врахуй на майбутнє: Валєра після лаврів дизайнера тепер натхненний. Він вимагає дозволу намалювати повноцінний портрет цього твого лисого чиновника на стелі в нашому туалеті. Каже, у нього дуже «фактурна, блискуча лисина для перламутрового відливу».

— Тільки через мій труп, Гірчице, — відрізала Мар’яна, підводячись і повертаючи собі статус боса. — Артеме, вставай із підлоги, досить засмагати. Нам треба терміново відмити весь цей магічний пил із меблів, поки сюди реально не привалила вся комісія з благоустрою міськради і не вирішила, що ми — нова офіційна філія їхнього відомства.

З-за стіни, з боку фіолетового Перехрестя, знову долинав гучний голос Моргріт:

— Слухай, Гертрудо, а цей ваш людський лисий самець насправді нічогенький такий був! Статний, впевнений у собі, паперами так красиво крутив. Може, ти дарма його своєю качалкою на порозі лякала? Хороший міг би бути екземпляр для нашої печери!

Мар’яна лише міцно заплющила очі. Життя в маленькій кав’ярні на Воскресенській з кожним днем ставало все складнішим і небезпечнішим, але вона раптом із чітким жахом і водночас із диким захопленням зрозуміла: їй більше ніколи в житті не захочеться повертатися до звичайної, нудної кави без гномів, вовків, трольчих та їхніх «фактурних лисин».