Кава, вовк і двері в колодязі (редагована і розширена)

У кав’ярні на Воскресенській панував такий грандіозний весільний хаос, який за шкалою Ріхтера впевнено тягнув на дев’ять із половиною балів. Мар’яна вже другу годину поспіль на пальцях намагалася терпляче пояснити триметровому Жмиху, що канонічний «весільний торт» жодним чином не може складатися з шарів свіжого гарячого асфальту та великого річкового щебеню, навіть якщо за його особистими тролячими мірками це «неймовірно ситно й дуже дієтично для фігури».

— Але Людочка мені сама чітко казала, що хоче на наше свято щось максимально міцне і на віки! — громовим басом розпачливо виправдовувався Жмих, залізобетонною хваткою тримаючи в руках іржаву комунальну бетономішалку, яку він учора потайки поцупив на сусідньому будівництві біля ЦУМу. — Жмих щиро думав, що міцний бетонний розчин — це найкращий, надійний фундамент для нашого спільного кохання!

Артем у цей самий момент у кутку залу, стікаючи потом, героїчно допомагав Людочці з фінальним вибором шлюбної сукні. Цей шедевр міжсвітньої моди був повністю зшитий із надміцної військової парашутної тканини (єдиний матеріал у Сумах, який міг гарантовано витримати палкі обійми закоханого троля), а замість звичайного люрексу та бісеру Алевтина Герберівна дбайливо нашила на поділ тисячу заговорених срібних риб’ячих лусочок для «елітного блиску та стовідсоткового захисту невістки від людського вроку й заздрості подруг».

Але весь цей шалений весільний переполох миттєво зупинився, коли важкі двері кав’ярні розчахнулися від потужного удару, і в залу буквально влетіла Еланіель — та сама ельфійська принцеса Срібних Листопадів, з якої свого часу й почалася вся ця містична історія на Воскресенській. Вона виглядала так, ніби щоранку замість кави снідала великими королівськими скандалами, але зараз її витончене обличчя світилося чистим, абсолютним тріумфом.

— Тату! Мамо! Уся поважна Гільдіє Перехрестя! — патетично вигукнула ельфійка, гордо вказуючи рукою на постать, що неквапливо топталася за її спиною. — Знайомтеся швидше! Це Василь, і ми з ним відсьогодні офіційно заручені!

З-за її тендітної спини на світло люмінесцентних ламп поважно вийшов... Василь. На перший, суто людський погляд — звичайнісінький, непомітний сумський хлопець у простій картатій сорочці з секонд-хенду на 9-му мікрорайоні. Але коли він дружелюбно й широко посміхнувся залу, стало абсолютно зрозуміло, чому ельфійський мажор, який мирно сидів за кутовим столиком, миттєво з переляку впустив свій дорогий лате на кокосовому прямо собі на брендові штани.

Василь був Людиною-Капібарою.

Він був неймовірно, фантастично спокійним, мав легку, м'яку буру шерсть на круглих щоках, дуже маленькі рухливі вушка і випромінював такий колосальний, залізобетонний рівень абсолютного життєвого пофігізму, що поруч із ним навіть зазвичай пафосний вампір Максиміліан здався гіперактивним і смиканим підлітком під енергетиками.

— Добренький день усім присутнім, — ліниво пробасив Василь, дуже повільно, наче в уповільненій зйомці, моргаючи великими очима. — Підкажіть, а у вас випадково є в меню гаряча кава з додаванням річкового очерету? Мені просто на Перехресті казали, що тут у вас є гарне, тихе болото зовсім поруч... десь на Пслі.

Батько Еланіель, поважний ельфійський лорд Глорфіндель, який якраз зайшов за барну стійку по свіжу порцію ранкової амброзії, від такого зятя видав дивний звук, схожий на сухий хрускіт столітньої дубової гілки під вагою мамонта.

— Капібарин?! — закричав лорд, і його гострі вуха почервоніли від династичного шоку. — Еланіель, ти що, остаточно з глузду з’їхала на цій вашій людській Воскресенській?! Він же... він же звичайний гігантський гризун, порода! Він же цілісінькими днями просто без діла сидить і тупо дивиться на воду! У цього Василя немає абсолютно ніяких здорових амбіцій у нашому міжсвітті, окрім того, щоб смачно поїсти трави та ліниво почухати своє товсте пузо об найближчий річковий корч!

— Зате він, тату, ніколи в житті не ниє мені на вухо про «чистоту прадавньої ельфійської крові» і не пише тристорінкових нудних сонетів про вигин моєї мочки! — різко відрізала принцеса, гордо впираючи руки в боки. — Мій Василь вміє неймовірно красиво і багатозначно мовчати аж трьома різними мовами світу!

— Я ще, якщо треба, вмію дуже міцно спати під проливним дощем прямо на траронній площі, — меланхолійно додав Василь, абсолютно буденно вмощуючись своїм пухким задом прямо на дубову Галину.

Примхлива стійка під вагою капібарина раптом моментально розслабилася, затихла і навіть затишно замуркотіла всіма своїми магічними сучками. Василь тим часом абсолютно спокійно дістав із глибокої кишені картатої сорочки велику помаранчеву мандаринку і почав її повільно, з розстановкою чистити, акуратно розкладаючи шкірку навколо себе в ідеальне магічне коло.

Громило Гірчиця з головою виліз із-під прилавка, тримаючи в руках замазаний мастилом калькулятор.

— Ого! Справжній чистокровний Капібарин! — поважно свиснув гном, виставляючи свій золотий зуб. — Рідкісна, елітна магічна порода. На Перехресті кажуть, що ці хлопці настільки психічно спокійні та врівноважені, що без жодних проблем можуть у повному затишку пересидіти навіть тривалу ядерну зиму або... або тригодинну чергу за довідкою в сумській міськраді без використання нецензурної лексики.

Максиміліан граціозно підійшов ближче до Василя, з професійною цікавістю розглядаючи текстуру його сорочки.

— Пане... е-е... гризуне... Скажіть мені як естет естету, а як особисто ви ставитеся до нашого елітного французького оксамиту? Він же такий неймовірно приємний і ніжний на дотик для шерсті...

— Мені взагалі ок, — тихо відповів Василь, навіть не повернувши голови і миролюбно пропонуючи вампіру очищену часточку мандарина прямо з долоні. — Хочеш спробувати? Вона, правда, взагалі не солодка, зате дуже помаранчева і кругла.

Поки ельфійська високородна родина прямо по центру залу влаштовувала класичну шекспірівську драму з криками та ламанням рук («Я негайно позбавлю тебе всіх спадкових магічних лісів!» — «Та забирай собі свій мох, я все одно буду жити з Васею в затишному ставку біля Чешки!»), загальна підготовка до весілля тролів плавно перейшла в стадію абсолютного, чистокровного сюрреалізму.

Жмих, остаточно надихнувшись тотальним життєвим спокоєм капібарина Василя, раптом вирішив, що замість традиційного тролячого кидання важким камінням об стіни всі запрошені гості на весіллі будуть... просто мирно сидіти.

— Відсьогодні Жмих і Людочка будуть жити як справжня велика капібара! — авторитетно оголосив триметровий наречений, прикрашаючи бетономішалку шматком білого фатину. — Тільки замість помаранчевих мандаринів у нас на столах будуть лежати красиві цеглини. Бажано — вогнетривкі, з Перехрестя, щоб гостям було зручно на них дивитися.

Гертруда в цей самий момент у підсобці з усіх сил намагалася із тріском втиснутися в параднусукню, яку Алевтина Герберівна спеціально розширила за допомогою древнього відьмацького закляття «Безрозмірна жіноча заздрість». Тканина на гігантських кам'яних стегнах небезпечно тріщала по швах, але завдяки магії героїчно трималася.

— Алевтино Герберівно, — важко, зі стогоном сопіла гігантська трольчиха, намагаючись втягнути живіт. — Якщо я в цьому шедеврі випадково сяду на лавку біля під’їзду, наші Суми остаточно під землю не підуть?

— Та не переживай ти так, валика метріарх, не підуть, я все чітко прорахувала, — заспокійливим тоном відповіла відьма, поправляючи свій вінок з полину. — Я тобі під нижню спідницю профілактично вшила потужні антигравітаційні подушки, які Герасим уранці по блату приніс із третього сектора Пекла. Так що на весіллі ти будеш рухатися як легка, ніжна хмаринка. Дуже важка, кам’яна, стотонна хмаринка з Геєни, але візуально — чистий шовк!

Мар’яна мовчки дивилася на ельфів, які продовжували істерично сваритися біля вікна, на Василя, який уже почав солодко дрімати прямо на стійці під гучні прокльони ельфійського лорда, і на Жмиха, який намагався прикрутити весільну стрічку до кабелю бетономішалки.

— Артемчику, — тихо прошепотіла дівчина, втомлено притискаючись до плеча свого вовка. — Скажи мені як на сповіді: ми ж із тобою на повній серйозі не станемо абсолютно такими самими божевільними через якісь там двадцять років спільного життя?

Артем ніжно й міцно обійняв її за плечі, навіть не намагаючись ховати свій великий сірий хвіст, який Василь уві сні сприйняв за дуже зручну дорогуу подушку і вже з комфортом примостив на ньому свою пухнасту голову.

— Майя, люба моя, — м'яко вискалив ікла перевертень, обережно цілуючи її в маківку. — Ми з тобою вже зараз живемо в підвальній кав’ярні, де прямо за стіною тролі варять суп із руди, за стійкою вампір декламує Петрарку, а в цю саму хвилину на моєму власному хвості безтурботно спить людина-капібара під мандариновий аромат. Ми з тобою вже абсолютно такі самі. І знаєш що? Це в мільярд разів краще, веселіше і затишніше, ніж увесь цей пластиковий і холодний ТРЦ Андрія Валер’яновича разом із його мертвим бетоном.

Раптом Василь, не відкриваючи очей і продовжуючи затишно сопти на Артемовому хвості, ліниво розплющив одне око і видав у простір:

— До речі, щодо вашого Андрія Валер’яновича та його великого ТРЦ. Той похмурий лисий чоловік у дорогому костюмі... він прямо зараз на повній швидкості намагається за великі гроші підкупити місцевих бобрів на Пслі, щоб вони своїми зубами перегородили наш магічний портал Перехрестя величезною глухою греблею з гілок. Мені бобри дві хвилини тому по водному ефіру по секрету передали.

Мар’яна і Артем від такої новини одночасно здригнулися і шоковано переглянулися.

— Бобрів?! — на всю кав'ярню вигукнув Артем, від чого Василь незадоволено поворушив вухом. — Він що, серйозно вирішив підключити до будівельного рейдерства нашу річкову фауну?!

— Ой, та ви взагалі не переживайте, бобри аванс у нього готівкою взяли, але працювати на його об'єкті принципово не будуть, — ліниво, з позіханням додав Капібарин Василь, знову заплющуючи око. — Вони в нашому місті дуже поважають і цінують Жмиха. Жмих у далекому дитинстві своїми руками врятував їхню найбільшу центральну греблю від епідемії шкідливого мамонтового грибка. Так що у забудовника знову нічого не вийде з екологією.

Кав’ярня на Воскресенській знову вибухнула шаленим, дружнім реготом. Ельфійський лорд Глорфіндель, раптом збагнувши, що в цьому підвалі його королівські прокльони взагалі ніхто не слухає, махнув рукою, важко зітхнув і абсолютно по-людськи взяв із кола на стійці останню часточку мандарини у Василя.

— Ну добре, клянуся пралісами, — приречено зітхнув ельфійський монарх, жуючи цитрус. — Хай уже буде цей ваш Капібарин Василь. Принаймні, цей гризун, на відміну від моїх придворних ельфів-поетів, не п’є ночами мою особисту колекційну місячну росу тисячолітньої витримки. Економічно вигідний зять для двору.

А з-за стіни Перехрестя в цю хвилину знову долинав гучний, командний голос куми Моргріт Скелелазки:

— Гертрудо! Ану швидко виплюнь білу фату з рота, тобі кажуть, це зовсім не людський солодкий зефір, це дорогий парашутний капрон! Весілля з Людочкою вже через якихось три дні, а у нас Жмих досі так і не навчився як слід танцювати нашу фірмову весільну «польку-цемент» без руйнування кахлю! Швидше вмикай шансон, будемо репетирувати на камені!