Кава, вовк і двері в колодязі (редагована і розширена)

Мар’яна щиро думала, що радикально-фіолетовий начіс Раїси Іванівни — це абсолютний пік божевілля її поточного тижня. Вона катастрофічно помилялася. Справжнє, нерозбавлене пекло (причому у найпрямішому, географічному сенсі цього слова) завітало до кав’ярні на Воскресенській рівно о 16:00. Причому завітало так, що важкі вхідні двері не просто відчинилися, а зсередини миттєво спалахнули яскраво-рудим полум’ям, перетворилися на попіл і в ту ж мікросекунду магічно відновилися назад у своїх залізних петлях.

У залу впевненою, хижою ходою зайшла жінка, від якої на всю кав'ярню повіяло диким степовим полином, прибережними жабами, болотною тлінню та неймовірно дорогим французьким парфумом бренду Chanel. На ній був розкішний червоний сарафан, густо вишитий по долу важкими чорними нитками, а на голові гордо височів такий велетенський, свіжий вінок із диких трав, що ельфійські мажори з Перехрестя, відчувши миттєву професійну конкуренцію, без зайвих слів слухняно сховалися під кутові столи.

— Алевтина Герберівна, — гучним, капризним голосом представилася прибула гостя, з розмаху поклавши на дубову стійку довгу матову мітлу з блискучим титановим наконечником. — Найближча сусідка вашої кулінарки Людочки, спадкова відьма у п’ятому коліні, дипломована спеціалістка вищої категорії з любовних приворотів та тотального псування чужого майна. Прийшла особисто подивитися, хто це тут моїми родовими пиріжками державних податківців годує без мого письмового дозволу.

Артем від одного її погляду миттєво напружився всім тілом, а його вовче чуття всередині істерично завойовувало на ультразвуку: «Тікай, дурню, біжи в дикий Степ під Охтирку і ні в якому разі не озирайся назад!». Максиміліан же, навпаки, оцінивши рівень готичного пафосу, вишукано й глибоко вклонився відьмі, ледь не зметнувши підлогу плащами.

— Мадам, Ваші неземні чари в цю хвилину повністю затьмарюють навіть холодне місячне світло над Конотопом. Я вражений.

— Ой, не патякай мені тут, блідолиций, — недбало відмахнулася рукою Алевтина Герберівна, поправляючи вінок. — Де, я вас питаю, подівся той слизький штрих у сірому піджаку Андрій Валер’янович, що тут у дворі всім велику забудову обіцяв? Я йому, до речі, вже профілактично на парадні двері офісу повісила тризуб із сушених курячих лапок на кінському волосі, хай тепер спробує бодай у туалет сходити без мого особистого відьмацького дозволу.

Але в цю саму хвилину простір посеред кав’ярні почав стрімко, небезпечно мінятися. Повітря між столиками згустилося, набуло густого, криваво-червоного відтінку і почало нестерпно, важко пахнути гарячою сіркою, палаючим смоляним вугіллям та... свіжороздрукованими квартальними фінансовими звітами. Зі спалаху первісного вогню прямо посеред залу матеріалізувався він: двометровий, широкоплечий чоловік із гострою цапиною борідкою, у бездоганному, ідеально випрасуваному чорному смокінгу та з довгим гнучким хвостом, який замість звичайної китиці мав важку сургучеву печатку з чітким відбитком: «Схвалено Пеклом. Третій сектор».

— Герасим, — густим, залізобетонним басом пробасив прибулець, суворим рухом поправляючи свою вогняну краватку, від якої в радіусі метра почали тріщати стільці. — Старший інспектор дев’ятого кола Центральної податкової адміністрації Геєни Вогняної. Наші міжсвітні датчики чітко зафіксували несанкціоноване, масове використання магічного порошку спокою на території суверенного міста Суми. Хто тут у вас Людочка? Хто підриває нашу глобальну економіку людських страждань безкоштовним пиріжковим щастям?

Алевтина Герберівна повільно, з грацією ситої змії обернулася в його бік. Її красиві очі в ту ж мить небезпечно спалахнули яскраво-зеленим відьмацьким вогнем.

— Ого... — протягнула вона, з відвертим інтересом оглядаючи його масивні чорні копита, які були начищені до такого дзеркального блиску, що в них відбивалася вся ліпнина стелі. — А ти насправді нічогенький такий чоловік, чортяка підземний. Який рельєфний прес... які солідні форми, який папір. Ти всі ці фінансові звіти про людські гріхи сам ночами заповнював, чи у тебе в кабінеті є окрема довгонога секретарка-грішниця?

Герасим від такого відьмацького напору та відвертого компліменту на мить буквально застиг на місці, втративши весь свій чиновницький пафос Геєни. Його хвіст нервово смикнувся в бік і випадково підпалив край нової фіранки, але равлик Валєра на стелі моментально зорієнтувався і з соковитим звуком загасив вогонь своїм фірмовим захисним слизом.

— Я... я всього лише дію суворо від імені та за дорученням Гільдії Тіней! — зашарівся податковий демон, і його червона від природи шкіра набула відтінку стиглої малини (і як тільки йому це взагалі вдалося?!). — Громадянко, ви зараз відверто перешкоджаєте проведенню офіційного міжсвітнього аудиту! Ваша присутність у залі... е-е... викликає в мені якісь абсолютно непередбачувані інструкцією коливання енергетичного поля.

— Це зовсім не коливання поля, Герасику, — Алевтина Герберівна хижо підійшла впритул, без церемоній намотуючи пасмо його довгого хвоста на свій палець. — У нашому з тобою випадку це називається коротко і ясно — «іскра». Хочеш нашої фірмової кави? Мар’яночко, доню, зроби цьому привабливому державному службовцю щось максимально міцне за рецептурою. Таке, щоб у нього копита остаточно роз’їхалися прямо на моїй мітлі.

Мар’яна, заворожено спостерігаючи за цим абсурдним міжсвітнім фліртом і ледь стримуючи нервове тремтіння в пальцях, швидко взялася готувати подвійний рістретто.

— Артеме, — пошепки покликала вона вовка. — Тобі не здається, чи в нас у залі зараз почнеться... е-е... повноцінний демонічний роман з наслідками?

— Якщо ці потойбічні істоти зараз почнуть тут активно розмножуватися прямо на робочих мішках із зерном, я офіційно звільняюся з посади бариста, — налякано пробурмотів Артем, намагаючись стати якомога меншим за кавомашиною.

— Отже, Герасиме, — продовжувала Алевтина, поки чорт із задоволенням пив гарячу каву, яка через високу температуру його тіла випаровувалася ще в польоті до рота. — Що там у вас, у Пеклі зараз за новими ставками щодо податків на стихійну магію? Чи не хочеш назавжди переїхати по переводу до нас у Суми? У нас тут, на Воскресенській, дуже затишно, магічний портал Перехрестя прямо за стіною Галиною, і кава завжди безкоштовна, якщо ти, звісно, знаєш потрібних людей. Тобто — авторитетних відьом.

Герасим, остаточно втративши контроль над своїм податковим серцем, поправив смокінг і з трепетом подивився на її мітлу.

— Пані Алевтино... мої посадові інструкції дев'ятого кола суворо забороняють будь-які близькі стосунки з фрілансерами-магами земного виміру. Але... ваша титанова мітла... вона просто бездоганна. Це що, невже та сама остання лімітована модель «Конотоп-Аеро-2026» із посиленим наконечником?

— Саме так, пупсику моєму підземний, — грайливо підморгнула відьма, закидаючи мітлу на плече. — Хочеш сьогодні після завершення твоєї важкої зміни трохи поганяти на випередки над нічним Пслом? Я тобі заодно покажу таємні офшорні підвали, де цей твій Андрій Валер’янович свої брудні будівельні гроші відмиває від міськради. Заразом влаштуєш йому такий позаплановий пекельний аудит, що в нього справжні роги виростуть в рази швидше, ніж твої власні.

Герасим від такої перспективи раптом гордо випростався на всі свої два метри, з усього розмаху клацнув довгими пальцями — і всі суворі податкові папки з актами та зав'язками в його руках миттєво перетворилися на розкішний, велетенський букет чорних троянд, які палахкотіли яскраво-синім магічним полум’ям.

— Та до біса цей нудний аудит і Гільдію Тіней! Я прямо зараз беру офіційну відпустку за власний кошт на сто років! Мар’яно Василівно, де тут у Вас у кав'ярні треба розписатися за виробничу травму коханням з першого погляду?

Максиміліан у кутку залу не витримав і театрально, гучно зааплодував тростиною об підлогу.

— Браво! Оце я розумію — рівень! Наша Конотопська відьма одним поглядом повністю приборкала грізного податкового демона Геєни! Це ж готовий геніальний сюжет для нової опери в нашому драмтеатрі!

І саме в цей епічний момент у вхідні двері знову зазирнув Андрій Валер’янович, щиро сподіваючись побачити через вітрину, як викликаний ним Герасим розносить магічний підвал Мар'яни в тріски. Натомість його погляду відкрилася фантасмагорична картина: його головна «секретна зброя з Пекла» на колінах пристрасно цілує ручку конотопській відьмі, а та обіцяє йому «незабутню ніч на Лисій горі біля Басів».

— Герасиме?! Ви що тут взагалі коїте на робочому місці, за що я вам плачу?! — істерично заверещав великий забудовник, тупаючи ногами в піджаку.

Податковий чорт повільно обернувся в його бік, і його очі миттєво перетворилися на дві розпечені, дикі підземні вуглини, від яких по залу пішла теплова хвиля.

— Андрію Валер’яновичу, у мене для вас офіційні новини. Ви повністю звільнені. Ваш магічний договір із нашою Гільдією Тіней анульовано в односторонньому порядку через грубе порушення пункту 6.6.6: «Спроба чиновника завадити справжньому, первісному почуттю». А тепер швидко йдіть геть із цього закладу, поки моя прекрасна дама не перетворила твій дорогий антрацитовий костюм на дрібне гарбузове насіння для равликів!

Алевтина Герберівна змовницьки клацнула своїми довгими нігтями — і на Андрієві Валер’яновичі замість його елітного піджака раптом з нічого з’явився білий домашній фартух Людочки з великим кумедним написом «Я щиро люблю мамині пиріжки з лівером».

Коли наляканий забудовник в повному емоційному шоці втік геть по Воскресенській, Алевтина Герберівна задоволено поглянула на Мар’яну.

— Кава у вас тут насправді була непогана, дівчино, тримаєте марку. А з цим моїм... Герасиком... ми в небі ще детально розберемося за кубком узвару. Ну що, демоне мій фінансовий, летимо на Баси? Тільки свій хвіст із печаткою прибери кудись у кишеню, а то в мене на мітлі пасажирське крісло від міськради не застраховане.

І вони з диким реготом і шлейфом іскор вилетіли крізь велике панорамне вікно, яке равлик Валєра дуже чемно і вчасно відчинив перед ними в режимі літнього провітрювання, залишивши кав’ярню густо пахнути гарячою сіркою, чистим коханням та черговою великою перемогою.

Артем обережно вийшов із своєї засідки за мішками, пригладжуючи скуйовджену шерсть на руках.

— Ну що, Майя... — прохрипів вовк, ніжно притискаючись своїм гарячим плечем до її боку. — У нас тепер, якщо подумати, з’явився свій особистий блат у вищій податковій структурі Пекла. Я віднині починаю серйозно думати, що ми за такими розкладами можемо взагалі не платити місту за електроенергію та водопостачання. Хто нам що зробить?

— Ох, Артеме, — важко зітхнула втомлена Мар’яна, з посмішкою наливаючи йому заспокійливе вівсяне молоко. — Ти краще просто зроби мені ще один наш міцний флет-вайт. Бо мені чомусь чітко здається, що до кінця цього березня в нашому підвалі на Воскресенській крім вовків, вампірів та чортів ще й справжні триголові дракони Перехрестя жити оселяться на постійній основі. І нам доведеться купувати для них окремі мішки з корицею!