У мареві степів

Курган дрімає в мареві степів

Тисячоліттями, віками, день за днем.

Він бачив скіфів і сарматів гнів,

Дороги биті, спалені вогнем.

Тут вітер носить звуки давніх битв,

Що кров`ю пролилися до землі.

Де русичі тримали міцно щит,

Вставали за свободу проти тьми.

Народ тримає згадку про війну,

Ярмо татарське і козацьку славу,

Як гартували в дикому степу

Незламну й вічну нашу ми державу.

І скільки б не пройшло буремних літ,

Шепоче степ про сивину віків,

Він береже коріння наше й рід –

Безцінний спадок українцям від батьків.