Чому?

Сиджу і згадую тебе,

А за вікном усе цвіте.

Та цвіт той не в моїй душі —

У ній лиш сум. Чому ж? Скажи.

Пташки співають вдалині,

Я завжди чую їх пісні.

Та їхні ноти — не мені,

Вони співають лиш тобі.

І навіть вітер, що завжди гудів,

Твоє волосся розпускав щоденно,

Тепер без тебе теж осиротів

І б’ється в шибу тихо і смиренно.

І навіть місяць, що світив у небі,

Зблідів раптово й тихо згас,

Бо зрозумів: мені тепер без тебе

Весь світлий шлях обірвано ураз.

Буває, йду — і раптом серед міста

Знайомий аромат мені війне.

І памʼять оживає так барвисто,

Що біль терпкий у серці спалахне.

Щоночі знову снишся ти мені,

Приходиш тихо в сни мої безмовні.

А почуття, заховані на дні,

Стають щораз сильніші й невгамовні.

Проходить сон. Та попри все, між нами

Було, Я віру знов із попелу здійму.

Бо я люблю. І крізь глуху пітьму

Твоє ім’я горітиме зірками.