Мене закували в кайдани

Мене закували в кайдани,

в кайдани важкі —

в кайдани брехні.

Мене в них тримає доля,

хоча я там проти своєї волі.

Я Богу молюсь, вириваюсь,

але знову на людей сподіваюсь.

Та люди підводять знову,

і я уже втрачаю мову.

Невдовзі я назад в кайдани повертаюсь.

Але час в цих кайданах, крізь

пальці мина.

Та напевно це вся моя вина,

Я людям починаю довіряти,

але думки брудні заважають

спати.

В очі мені заливають солодку

брехню,

та темні плітки розпускають

за спиною.

Коли маски щасливі з людей я знімаю,

одразу кайдани сталеві я зриваю.

Та напевно сильно наївна моя натура.

Вірю сліпо людям, поки росте зла температура.

Кайдани ці складаються з ласкавих слів.

Вони тримають міцно, не дають випустити свій гнів.

Я стрімко вириваюсь, але одразу людського осуду лякаюсь.

Мене тримають в кайданах люди, події, чужі думки.

Та люди не надійні створіння й не тримають за зубами свої довгі язики.

Тим самим залишаючи в моїй душі бездонні дірки.

Навколо я чую лиш вічні лайки.

Тож кайдани мене не пускають, голу душу мою роздирають.

І ось я кров'ю стікаю.

Та хрест свій міцно стискаю.

Я уже від реальності не тікаю.

Та в життя останні секунди, я все одно безнадійно правду шукаю.