***

Посічений терновим гіллям вітер

Вкладає спати молитвАми мрії.

Всі сльози втратили побляклі квіти,

Сном напоївши скам'янілі вії.

Серед забутих прізвищ безіменних

Зелених лож, що вишиті хрестами,

Чекає з усмішкою раб смиренний

На таврування довгими роками.

Прийшов у цей широкий світ без свити

І перший крок зробив у храм печалі.

Лиш у труні тісній навчиться жити

Душа убога, загнана у камінь.