Дивно...

Дивно

Так дивно.

Ніби німе кіно.

Яке грає ніби уже давно.

Але у ньому ніби щось змінилося.

І захотілося,

світу сказати.

Щось, що не можна словами передати.

Можна просто мовчати.

Мовчати і думати про цей жалюгідний світ.

Який щоб захиститися носить маски.

У цьому світі так багато сиріт.

Сиріт, які загубили свою власну казку.

Сиріт, які живуть чужим життям.

Та вони навіть не здогадуються що те життя,

веде лише у забуття.

І ті сирітки це ми з вами, це ті,

хто збився зі свого путі.

Це ті хто йдуть кудись сліпо.

Та наївно сподіваються на диво.

І це дивно так.

Наче розуміємо самі свою наївність, але все одно хочемо відчути життя смак.

Дивні створіння оці люди.

Але все одно нагло ідуть в нікуди.