Молот і тесак

Йшов тиждень. Чоловіки один з одним не бачились, не говорили. Інші бачили все це і питали чи вони посварилися, чи побилися, а ті лиш відмахувалися, не бажаючи щось розповідати. Василь коментувати укус на шиї не хотів. А Макара не цікавило нічого окрім роботи.

Працював коваль у кузні з самого ранку до пізнього вечора. Брався за будь-яку роботу, навіть ту, яку не сильно любив. Виривав людям зуби, кував підкови, сокири, ножі, все це точив. Наглядав за Миколою і тим, як він стругає держаки, терпів його ниття про ковальство. І взагалі не їв м’яса, чому дивувались жінки у сім’ї. Дивно дивився на ковбасу за столом, на нарізку, на сало, що було в каші. Чи то підозріло, чи то недовірливо. Мати навіть почала боятись, що Макар захворів.

- Стільки працюєш, що вже живіт на залізо дивиться, як на їжу, - помацала його чоло.

- Все зі мною в порядку, - прибирав чоловік її руку, кидаючи погляд на ковбасу. – Де ви її купили? – запитав він мати, кивнувши на ту.

- У Василя, - трохи здивувалася жінка. – Він завжди кладе трохи більше. А що? Ви з ним посварились? Ото як посварилися – так і помиритеся, - махнула рукою, сідаючи на своє місце. – Скільки ви бились в дитинстві. Зараз цього Василя від тебе не віддереш.

Макар покосився на ковбасу ще раз.

Настала субота. Довгоочікувана вечеря після важкої роботи. Вже всі поїли, Олена збирала брудний посуд, Микита вже наливав собі й батьку горілки у чарки, мати витирала стіл.

- Ото підеш гуляти, - казала жінка, не дивлячись на Макара, - придивися до Марусі, що дочка Пилипа чоботаря. Дівка така гарна. Рівна, худа, - кинула на сина погляд несхвальний. – І характер твій витримає.

А той сидів за столом, поглядуючи, як брат наливає горілку:

- Не піду я нікуди. Гей, - дістав чарку. – Налий і мені, - поставив перед Микитою з батьком.

Навіть Оленка здивовано обернулась.

- Не підеш? – підняла мати брови.

- Ти завжди ходив, - спантеличився брат, налив чарку.

- А сьогодні не піду, - хильнув Макар.

- Боже! – вражено хлопнула жінка в долоні. – Невже Бог нарешті почув мої молитви? Якщо ти ще й пити кинеш - в черниці піду!

- Гей! – насупився батько до неї. – А господарство на кого полишиш? На цих трьох? – кивнув на дітей. – Ото баба! Сиди тут!

Та глянула на старого несхвально:

- Тебе спитати забула! Сидиш ото тільки харчі перебираєш! – кивнула йому.

- А чого не перебирати, як ти гниле на стіл тягнеш?!

- Душа в тебе гнила, а не ті огірки! – замахнулась вона рушником на старого.

Микита ледь встиг ухильнутись. А Макар зітхнув втомлено, дивлячись на все це. Встав зі столу спокійно й пішов в кузню – подалі від цих криків. Горн ще був гарячий. Тож розжарив чоловік вуглі і почав кувати заготовки для підков – ті завжди були комусь потрібні.

Одна заготовка, друга, третя… Макар тільки дістав з горну розжарену четверту, аби почати формувати підкову, коли в кузню залетіло три розбурханий чоловіка, із побитим Василем на чолі. В м’ясника йшла кров носом, були синці на обличчі, опухла щелепа, здерта шкіра на кісточках пальців.

- Чого ти не прийшов?! – нестримно закричав він на Макара.

- Я казав тобі, - повернувся той до ковадла, не піднімаючи погляд. – Якщо підеш на бої ще раз – я тебе лікувати не буду, - поклав розпечене залізо на ковадло й почав його бити молотком.

Розносився дзвін, розліталися іскри. А Василь стискав зуби і кулаки, спопеляючи друга очима.

- Я через тебе програв! – зненацька штовхнув він коваля в плечі.

Той аж похитнувся, відступив на два кроки. Здивований погляд підняв до чоловіка.

- Якби ти прийшов…! – показав Василь пальцем на нього.

- Але я не прийшов! – гнівно підвищив Макар голос.

- Ти знаєш скільки грошей я через тебе програв?!

- Не треба було ставити! – відкинув щипці із заготовкою на холодні вуглі. – Чи це я бився?! – ткнув він м’ясника в груди. – Чи це я змушував тебе йти на бої?! Ти вже здоровий! – швидко оглянув його. – Є голова на плечах, аби думати, перед тим, як туди лізти!

Василь губи свої зціпив. Мускул коло носа почав сіпатися.

- Тож йди до біса зі своїми криками! – махнув коваль йому до воріт. – Мати горланять на мене кожного дня! Батько заспокоїтися не може! Ще і ти тут! Скоро вуха позакладає від того, що постійно хтось коло мене кричить! – відштовхнув друга.

- А ти мене не виштовхуй! Я ще не закінчив! – штовхнув його у відповідь.

- То закінчуй скоріше! – роздратовано зморщився Макар.

- Хлопці! Хлопці! – підскочив до них один з друзів, що супроводив сюди Василя. – Спокійно! – став між ними, руки свої виставив. – Не бийтеся!

- Цього навіженого заспокійте! – вказав коваль молотком на м’ясника.

- «Навіженого»?! – заволав той. – Ти на себе подивися! – оглянув Макара з ніг до голови. – Думає тут, що він самий нормальний! Чорт справжній! – подивився у очі.

- Від чорта чую! – кивнув догори. – Лізеш у бійки скільки себе пам’ятаю! Ніколи зупинитись не можеш!

- І хто це мені каже?! – огидливо зморщився. - Кидаєшся на людей, як дика тварина! – подався вперед.

- Коли це я на когось кидався, на відміну від тебе?! – подався назустріч.

- Хлопці! Хлопці! – вперся Степан долонями кожному в груди.

- Ти вже й забув цю неділю?! – повів Василь головою, дивлячись Макару в очі.

А в того вираз обличчя не помінявся, жодний мускул не сіпнувся.

- Гей! – крикнула мати до них, що вийшла на ґанок. – Що тут за галас?! Вам обом повилазило?!

- Мамо!- розлючено глянув до неї Макар. – Йдіть до хати! Ми без вас розберемось!

- Та так розберетесь, що вас гробар потім назад не збере! Розійшлися! Зараз же!

- Ми вам не собаки! До того ж, - повернувся коваль до м’ясника, - Василь уже йде! – наполегливо подивився йому в очі.

- Ще чого! – заволав той. – Нікуди я не піду!

- Тоді піду я!!! – роздратовано закричав Макар, кинувши молот, що той задзвенів, вм’ятину після себе залишив. - Стільки криків! Стільки галасу! – зняв шкіряний фартух. – Ані хвилини, аби коло мене ніхто не кричав!!! – зім’яв його й шпурнув вбік, пішов до хати своєї.

Василь на мить завмер, дивлячись йому вслід.

- Гей! – обурено подався за ним. – Куди ти пішов?!

- Гей, гей, - похапцем зупинив його Степан, вперся руками у плечі.

- Ой, - зморщився м’ясник на це. – Зникни, - відштовхнув друга й продовжив йти за Макаром.

А той до хати своєї зайшов, дверима хлопнув з усіх сил. Василь зайшов майже одразу за ним.

Побачив спину Макара у напівпітьмі, що стояв біля столу. Почув дзюрчання горілки. Підійшов, забрав ту одну чарку і осушив. Коваль кинув на нього гнівний погляд. Взяв ще одну, налив знову, сам випив.

Василь сів за стіл. Макар покосився на це - сів навпроти. Обидва склали руки перед собою. Подивились один одному в очі.

Тихо тут було. Напружено. Темно. Час тягнувся якось інакше.

- Подобається сидіти в пітьмі? – неголосно й сухо запитав гість.

- Що менше я бачу твого обличчя – тим краще.

- Хм, - відвернув Василь неприємний погляд у бік. – А казав, що я гарний. Брехло, - взяв горілки й налив собі чарку.

Макар прослідкував за тим, як той випив:

- За такі слова тобі врізати мало.

- То вперед, - стукнув дном чарки об стіл. – Як минулого тижня, - подивився йому в очі.

Коваль відвів погляд убік.

- Кинув мене, як я не знаю кого, - продовжив Василь. – Цілий тиждень зі мною не бачився, не говорив, до моєї лавки дорогу забув. Я найкраще м’ясо твоїй матері ріжу. Жодних подарунків для тебе не шкода. А ти навіть на бій не прийшов. Ти взагалі знаєш, як я отримав сьогодні?

- Ніби моя присутність могла б якось пом’якшити ті кулаки. Я казав тобі, - подивився до нього й склав руки на грудях, - що більше тебе лікувати не буду, якщо ти підеш на бій.

- Ти навіть не збирався приходити… - із відразою похитав Василь головою. – Мене не треба лікувати, поки я б’юсь.

- Зате потім - треба, - оглянув його.

Синці, садна, розмазана кров, опухла щелепа…

- З ким ти бився сьогодні? – кивнув Макар на нього: – Хто тебе так?

- Ніби тобі є якесь діло, - відвернув м’ясник голову й відсторонився від столу.

- Якщо питаю – то є, - насупився коваль. – Кажи.

- Не розумію навіщо. Ми тиждень не розмовляли. Якби тобі дійсно було цікаво хто мене побив – ти прийшов би на бій. Твої підкови від тебе все одно нікуди не дінуться, - похилив голову.

- Роботи багато.

- Хм. «Роботи»… Матері своїй ти кажеш те саме, коли вони починають гризти тебе щодо одруження. То я для тебе тепер такий самий? Надокучую? – відвів погляд убік.

Макар губи роздратовано стиснув.

- Сиджу тут, заважаю насолоджуватися пітьмою і тишею, - продовжив Василь. – А як я піду – тобі стане краще? – сумно подивився на нього.

- Так, - немило відповів коваль. – Доки ти не прийшов зі своїми криками – мені було досить добре.

- Он як… - опустив чоловік погляд. – Добре йому… Доки мене немає… - скривились його губи, а голос ніби здригнувся. – Яке ж… - заплющив Василь очі. – Ти брехло бісове… - покачав головою. – «Добре йому, коли мене нема»… А чого ж ти не знайдеш собі ту, біля якої тобі буде добре? – в’їдливо подивився у очі. – Га? Або ж «того»?

- Що? – напружився й завмер.

- Ти думаєш я сліпий? Чи тупий? Як саме ти хочеш мене образити? – посунувся уперед, поклав долоні на стіл. – Як ти притискався, як притулявся… Чи мені згадати минулу неділю? – кивнув вбік.

- Не смій! – підскочив Макар. – Це! - ткнув пальцем на стіл. - Ти мене вивів! – здригнувся.

- Та так вивів… - повів Василь головою. – Тобі це сподобалось, - встав слідом. – Зізнайся! – показав в стіл.

- Дзуськи! Сам зізнавайся!

- А от і зізнаюсь! – вирячив чоловік очі. – Не таке сцикло, як ти! – окинув його швидким поглядом. – Скільки хряків я бачив, що лізуть один на одного! Скільки гусаків, що топчуть не лише гусок! Ти думаєш для мене це щось настільки страшне?

Макар навіть сказати не мав що.

- «Робота», «робота»… - перекривив його Василь. – Якби ти мав хоч якийсь стрижень – ти б не брехав мені прямо в обличчя!

- Я…

- Сцикливе брехло! Ось ти хто!

- Та як ти...?! - округлив Макар очі.

- А з тобою інакше не можна! Брешеш, брешеш... Ти тільки і робиш те, що куєш щось і брешеш! Своїм батькам! Брату! Мені! Може навіть самому собі! - ткнув його пальцем у груди.

Чоловік глянув туди.

- Хоч якусь правду міг би сказати! Хоч в чомусь зізнатися! Але ж ні! Треба все далі брехати! Навіть коли правда вже очевидна!

Макар роздратовано подивився на нього:

- Ніякої правди нема! - відкинув його руку. - Не знаю, що ти там собі придумав! Видно так по голові тобі дали, що вже ввижається те, чого нема!

- Он як... - покивав м'ясник. - "По голові мені дали"... - відвів погляд у сторону. - То може і тобі дати, аби мізки запрацювали?! - зробив сильний замах.

- Гей! - ледь встиг ухильнутись Макар. - Ти показився?! - кинувся на Василя, вчепився в його плечі.

- Хто тут з нас показився?! - схопив і його м'ясник.

Почали вони боротись, хитатись збоку у бік, тиснути один на одного важкими руками.

- Точно не я...! - насилу протягнув коваль. - Прийшов тут до мене із криками...!

- Якби ти мені не брехав, то і кричати мені було б не треба! - зігнув його на бік, вийшов з-за столу, витягнув його за собою. - Мене побили...! - ламав він приятеля. - Але...! На покалічили! - вибив опору з-під ніг і повалив на підлогу.

- Ах ти! Падло таке! - чинив Макар опір.

Василь заліз зверху, сів на його пах, схопив руки, зап'ястя й притиснув їх всією вагою до підлоги по боках голови:

- Зізнайся! - роздратовано кричав він на приятеля. - Скажи мені правду!

Макар погляд розлючений відвів вбік. Зуби зчепив.

- Нужбо! - штовхнув Василь його стегнами.

Й відчуття у коваля знову з'явилося якесь дивне у тілі. Тепло у животі й паху, серце забилося швидше, думки не могли зібратись до купи.

- Скільки мені ще чекати?! - кричав чоловік зверху.

Макар кліпнув пару разів, намагаючись привести себе до тями. Але туман у голові ставав все густіший. Злість кудись пропадала та і...

- Я все ще чекаю!

...незручно ставало внизу.

Василь якраз сидів там, де більше всього хотілось тепла. Де будь-яка ласка здавалась милішою. Сидів і немов йорзав. Рухався злегка від своїх криків, від дихання важкого і втомленого, від спроб втримати руки Макара притиснутими до підлоги. Що робило ситуацію все гірше і гірше.

Коваль очі підняв до печі, намагаючись всіма силами повернути контроль над своїм тілом. Яке його зовсім не слухалось, все більше і більше піддаючись Василю.

- Зі... - роздратовано зморщився м'ясник, нахилившись до друга. - ...знайся.

Той проковтнув слину. Відчуваючи, як починає впиратись в такі м'які теплі сідниці... Такі милі, такі... Чоловік очі заплющив, зуби стиснув безсило.

- Годі брехати... - тиснув Василь. - Я не тупий... - поволі ліг на нього всім тілом.

Відпустив його зап'ястя, що не ворушились. Наблизився обличчям впритул до обличчя.

- Макаре... - прошепотів, що дихання потривожило губи, які почали дрібно тремтіти.

Розплющив коваль свої очі. Подивився на друга налякано.

- Зізнайся мені, - просив його Василь. - Визнай... - провів долонею по його скроні.

Й пробігли сироти тілом Макара. Такі сильні, не від холода зовсім. Від того почуття. Нестримного, дивного. Що схопив він Василя різко, стиснув його м'яке тіло, вдихнув запах поту, бруду і крові. Відштовхнувся ногою й перевернув їх обох. Відсторонився грудьми, подивився другу в обличчя.

А той не говорив. Лиш дивився. Погляд його здавався інакший - якийсь тихий, спокійний. Що кинувся Макар стрімко до нього. Схопив Василь його губи своїми, сам обійняв міцно.

Дихання чоловікам не вистачало, місця, сил, аби витримати цю дивну жагу. Руки їхні трусились.

Зненацька вирівнявся Макар, що Василь завмер. І стягнув свою сорочку, відкинув у бік, повернувся до друга.

- Мою зніми, - пробурмотів м'ясник швидко.

- Мгм, - вдихнув його запах насичений, розв'язав пояс, почав знімати сорочку.

- Мг, - зморщився той, піднімаючи руку. - Той вишпулок мені плече вивихнув.

- Скажи хто, - жбурнув одежу у сторону й кинувся до нього з тремтінням. - Я йому руки зламаю... Ноги виверну...

- Це був мій бій, - цілував його щоку, щелепу, шию під вухом. - Не лізь.

- Не ходи на бої, - пригорнувся ще дужче.

- Мг... - закотив очі від задоволення.

- Тебе там тільки калічать.

- Або я когось калічу... - скерував його до своєї шиї. - Ох...

- Я сам тебе можу скалічити, якщо тобі треба, - відстав різко, стягнув свої штани до колін, його - опустив.

- Справа ж не у калітстві... - насилу перевернувся Василь на живіт.

- Якщо підеш туди ще раз, - плюнув у руку, натер член, - я сам тебе скалічу, - повернувся на нього і вставив у дупу.

- Ох... - витягнувся Василь.

- Я тобі, - ліг Макар зверху, починаючи рухати стегнами, - кажу серйозно. Якщо... Их! - загнав якнайглибже.

- Ох, дідько... - вронив чоловік голову.

- Ще один бій... - огорнув Василя, стиснув з усіх сил. - І ти... Покійник... - прошепотів прямо на вухо.

- Ох, трясця... - беззило захитав він головою. - Дідько... Шлях... - стиснув зуби. - Би трафив... - витягнув голову.

- Ти мене... Зрозумів?

- Я... - важко дихав чоловік, переживаючи болючу жадобу. - Не... Можу... - сказав із задишкою. - Я програв. Мені треба ще один бій. Ох... - схопився за його стегно ззаду. - Дідько... - закинув голову свою. - Макаре...

- Не можеш? - роздратовано зморщився той. - Чи не хочеш? - посунувся обличчям до обличчя.

- Я... - обернувся, зустрівся з його очима. - Всі подумають, що я став слабким. Ох... - очі заплющив. - Мені... - проковтнув слину. - Треба один бій. Ах... Виграти перед тим, як... Піти, - глянув на нього.

Чоловік погляд невдоволений відвів вбік:

- Б'єшся-калічишся. Інших розваг собі не придумав, - покосився на його спину, пригорнувся як можна міцніше, обійняв й заплющив очі свої, не зупиняючи стегон.

- Ох... Дідько, - вронив Василь голову на підлогу.

Займалися вони цим, допоки Макар не відчув приємного пострілу в тілі - теплої солодкої блискавки, що пройшлася з голови до самих ніг. Сироти, тремтіння, якесь дивне і особливе почуття в грудях. Соки, що виходили з нього прямо у Василя.

- Ох...

- Дідько... - прошепотів той.

Припідняв Василь свої стегна, проліз до паху рукою. А Макар очі розплющив насилу, побачив все це. Поліз слідом:

- Дай і мені, - пригорнувся губами до вуха.

Взялися удвох за один прутень, почали натирати його, доставляти приємне.

- Мм... - зморщився Василь скоро. - Ох, дідько... - поклав чоло на підлогу.

А Макар знову стегнами рухав, шльопав пахом об великі сідниці.

- М, дідько, - все важче дихав Василь.

Та от і його пробило те відчуття сильне. І з нього почали викидатися соки гарячі.

- Мм... - стиснув він зуби з усіх сил.

- Ох, трясця... - прошепотів коваль, відчуваючи якесь задоволення від того, що комусь так добре під ним.

Завершили вони тихо. Дістав Макар свій прутень, перекотився на бік й сів, спершись спиною на лаву. Дивився він уперед, в напівпітьму хати. Дивився і не знав, що йому думати, що варто сказати або ж зробити.

Піднявся і Василь поступово, відповз до стола, сів біля нього, видихнув глибоко:

- Це...

- Ніхто не має знати про це, - перебив Макар тихо. - Якщо дізнаються, - покосився на нього, - все наше життя полетить шкереберть.

Василь неоднозначно кивнув:

- Згоден, - витягнув до нього кулак, в який той стукнувся власним. - Але не смій мені більше брехати, - подивився на друга не дуже вдоволено. - Я тобі не стороння людина.

- Добре, - опустив коваль очі. - Вибач...

М'ясник відвернув погляд. Глянув на обриси глечиків, рушників, вікон:

- Що будемо далі робити?

Макар покосився до нього:

- Одягнемося? Я тобі голим вийти не дам.

- Я говорю про нас, - зустрівся із його очима. - Про те, що відбулося, - кивнув на підлогу, де все ще був слід їхніх тіл.

- Не знаю... - заховав погляд.

Василь подивився у сторону, помовчав трохи:

- Знаєш... - зітхнув він. - Я... - опустив обличчя.

- Все це було дивно, - перебив Макар тихо. - Я... Не знаю, як це назвати. Але...

- Це було вже не вперше.

- Якась дивина вже давно відбувається.

- То може... - покосився у бік. - Це не випадковість?

- Але ж це не зруйнувало нашої дружби? - занепокоєно глянув на нього.

- Ні, - повернувся Василь до Макара. - Я все ще дружу із тобою.

- Як брат?

- Не знаю... - опустив погляд. - Брати не займаються тим, чим займалися ми...

- Але...

- Я все ще твій друг, - поклав свою руку на його. - Але не знаю, чи правильно буде називати тепер один одного братами...

- Головне, що ти все ще зі мною. А якесь слово ми придумаємо потім... Хочеш горілки? - запитав Макар якось буденно.

Василь подивився на нього:

- Залюбки.

- Але спершу одягнемо штани. А то сидимо голими дупами на підлозі...

- І у пітьмі.

- Я принесу тобі щось з кузні, - піднявся Макар, штани підтягнув. - Ти весь в синцях. І вмитися тобі було б добре, - підібрав свою сорочку.

- Мене добряче побили сьогодні, - відвів він погляд у бік. - Якби ти прийшов, я б його на той світ відправив.

- Вибач. Я... - зітхнув. - Я не знав чи взагалі хочеш ти мене бачити після тієї неділі, - вдягнувся.

- Хотів, - з сумом подивився Василь на Макара. - Я сумував за тобою.

- І я, - глянув на нього. - Сумував. Вибач, що не прийшов. Я... - відвів погляд у сторону.

- Принеси мені чогось холодного. Щелепа досі болить після того удару.

- Так, звісно... Скоро повернусь, - пішов до дверей.

Василь провів його поглядом. Поволі піднявся, тримаючи себе за стіл, і одягнувся.

Приніс Макар з кузні пластину металу, яку Василь приклав до своїх синців. Допоміг йому вмитись, запалив масляну лампу, приніс з батьківської хати закусок, налив горілки обом й дістав нарди, у які вони грали до глибокої ночі.