поезія

Моя поїздка до Кривого Рогу була досить цікавою. Цікавою була навіть дорога: туди й назад.

У поїзді зі мною їхали дві криворіжанки, старшого віку. Вони повертались із Трускавця, з курорту. Такої дикої дрімучості годі й сподіватись! Одна з них була робітницею на металургійному заводі, а друга – вчителькою.

Перша казала: я – маленька людина, працюю, а більше мені нічого й знати не треба. Влада сама має все зробити й забезпечити.

Ми з нею заледь не поцапались... Наприкінці я сказав, що такі, як вона, за радянських часів були б за сталіна, а я – сидів у концтаборі.

Та цікавішою виявилась вчителька. Ми з нею не сперечались.

Й вона, здається, навіть пробувала мене захищати перед своєю подругою.

Тільки після сутички ми з робітницею порозумілись. Наче щось спало з наших плеч. Якась облуда.

А коли два дні по тому я повертався на вокзал, то зустрів другу. Вчительку. Вона з якоюсь неприхованою ворожістю подивилась на мене.

1.08.2016