У довгій черзі з давніх днів

Роки, мов гільзи на бруківці,

У довгій черзі з давніх днів,

Де вечір у густій наливці

Смакує спалені мости.

Там сонце — вицвіла печатка

На сірих обертах зими,

І починається спочатку

Все те, що загубили ми.

Слова від страху пацюками

Тікають з трюмів голови,

І невловимими руками

Примари тягнуться з трави.

А черга та не має краю,

Там час — розірваний баян,

І все це думку навіває:

Минуле... Ні. Це все — обман.

07 серпня 2026 р.