Є істини…

І серед звичних істин живе тиша,

Яка питаннями ламає світ,

Мов сольовий кристалик, вперто кришить

З середини цей сталий моноліт.

Вона повзе, як плісень живописна,

По рівних строфах догм і теорем,

І раптом кожна буква рукописна

Вагу втрачає посеред дилем.

Там, де були стовпи гранітні «треба»,

Тепер стирчать протрухлі «може й ні»,

І тиша котить це кургузе небо

У сплутані запитаннями дні.

Є істини, мов ляльки з порцеляни —

Від пауз розлізаються по швах.

Вони, немов іще чекають шани,

Та вже подрібнюють себе на прах.

10 серпня 2026 р.