Я знову кручу серпантин

Я знову кручу серпантин.

На стінах висять сотні кричащих картин.

Мені знову підкладають палки в колеса.

Та під ногами у мене розкидані леза.

Я пофарбована троянда, в синій колір.

Та життя стало таким лиш з недавніх пір.

Люди мені лапшу сміливо вішають на вуха.

Та сказати щось не в силі, ось така моя житуха.

Я вже звикла наступати на ті ж самі граблі.

Але збиваюсь з шляху, як ті ж кораблі.

Мене розбивають, як дзеркало на тисячі частин.

Але стоять і дивляться, втрачаючи безліч хвилин.

У мене на язику чомусь гіркий присмак.

Напевно, не з свіжої риби готували той форшмак.

Можливо у мене чорна душа.

Але люди крик розбирають, мотори не глуша.

Так, може я припадала до чиїсь ніг.

Але від світових змін, уже пішов у червні сніг.

З часом затупились ножі.

Та не допомогло це людській душі.

Неоновим світлом горить зараз сонце.

І розіб'є світло з голкою яйце.

Хтось пошле гінця на вірну смерть.

А хтось себе пошле від правди геть.

Кінець часто буває без великої моралі та без сенсу.

Та весь світ почує чутки через банкротську пресу.