Небесний референс

Сидів митець, писав митець

Натужно із словець, хай їм грець!

Вичавлював мету, модерний сенс,

Писав зі снів, небесний референс.

Вітер грів, митець тремтів увесь,

Холодний розум літав там десь.

І тремтіли губи, тремтіли й пальці...

Очі на папірці не бачили грації.

Ніби день, що втратив муки ночі,

Точно хворий — хвора й творчість.

То прокляття тої з ненаписаних пісень,

Що у снах наяву вкрала світла день.

Ця дилема, мов бритва, що ріже по нервах:

Глядач масовий — публічна страта жертви.

Чи для всіх це просто, чи складно для душі,

Де сміються одиниці, а плачуть тисячі?

Раптом ранок дихне сигаретним димком,

Запиває вкотре біль мутним коньяком.

На столі лише попіл і кави брудна каламуть...

А «модерні сенси» у кутку почекають та заснуть.