Кохання до кумира

Пройшло два дні, але Ріо так і не подзвонив. Я декілька разів дзвонила нього, але відповіді не було. На початок заспокоювала себе тим, що він зайнятий та обов'язково подзвонить мені, але сумніви та тривожність були присутні. На четвертий день надія обірвалася. Як я не зрозуміла раніше. Це гра. Банальна гра зі мною, щоб весело провести час. Це ж Даріо Сальваторе. Пускає густого туману в очі, ніби гіпноз, і ти не здатна адекватно оцінити його намірення. Ще й накрутила собі те, що подобаюся йому. Як я могла повестись на такий розвід, знаючи його репутацію. Він не здатен на почуття та ніколи не проміняє безтурботне життя на якесь там фантастичне кохання. Мене злила думка, що я повірила, що між нами може щось бути. Ми не підходимо один одному. Ми — паралелі як небо і земля. Він популярний фронтмен, а я просто дівчина без планів на майбутнє, яка застрягла у своєму минулому назавжди. Кожен день думки кружляли в моїй голові. Вони душили мене зсередини. Важко було знаходитися у квартирі та вдихати його аромат, який залишився, а ще цей дурацький малюнок нагадував про нього. Я хотіла спалити його, але Наомі порадила відправити йому. Нехай знає, настільки буває боляче після його зустрічей та як розбиває жіночі серця. Можливо задумається. Послухавши її, я відправила та вирішила назавжди викреслити його зі свого життя.

*****

Готельний номер Даріо. Чотири дні назад.

— Марк, біля неї я відчуваю себе по-іншому. Не розумію, що відбувається зі мною. Кохання — це не для мене. Мені подобається свобода, дівчата. Я не хочу сковувати себе тяжкими кайданами. Але коли бачу її розумію, що вона єдина, хто мені потрібен. Я сам не свій та говорю не своїми словами. Вперше, не можу контролювати себе.

Ріо нервово ходив з одного кінця номера в другий.

— Невже був такий прекрасний секс? — підколов Марк.

— Нічого не було, — звівши брови, сказав Ріо.

Марк шокованою глянув на Ріо.

— Ти жартуєш?

— Ні. Ми обійнялися та дивилися фільм, — злісно провів руками по своєму волоссю та обличчю.

Марк підійшов до Ріо та прошепотів на вухо:

— Хто б це не був — не смішно. Поверни Даріо Сальваторе.

Він відіпхнув Марка в сторону та глянув гнівним поглядом. Марк істерично засміявся.

— Кохання підкралось непомітно, — заспівав Марк.

— Яке кохання? Ти у своєму розумі? — зі страхом в очах запитав Ріо.

— Людське. Ріо, твоє серце щось відчуває до неї, а твій мозок заперечує, тому що ти щось запрограмував собі. Душа хоче кохання. Ти нічого не вдієш. Людям не під силу заборонити собі кохати. Визнай нарешті, що вона тобі подобається.

— Добре. Я щось відчуваю до Кетрін. Щасливий? — погодився він. — Але ми через тиждень їдемо. Що ти пропонуєш? Брати її з собою, чи зустрічатися на відстані?

Вперше в житті він не розумів, як повинен поступити в даній ситуації. В його голові виникали тільки запитання, а відповідей — не було. Він не готовий відмовитися від свого життя, але Кетрін... Вона заставила його кам'яне серце прокинутися від сплячки. Заставила побачити в ній дивовижну дівчину, яку можна тільки цілувати, тому що цього достатньо. Мозок бігав та шукав відповідей, шукав виходу із заплутаної ситуації, але чомусь повсюди була лише стіна. Закривши очі, він згадав обличчя на малюнку, в якому побачив її понівечену душу. Думка про те, що він додасть їй болю — нестерпна. Він знає себе. Люди не змінюються. Вона ангел, який не заслуговує такої тварини як він.

— Марк, вона варта кращого. Я не подарую тієї казки, про яку вона мріє.

— Я тебе не впізнаю. Невже не всі дівчата — шалави?

— Кетрін зовсім інша, — посміхнувшись, він згадав смак її губ.

— Все. Потрібно дзвонити у швидку допомогу, — сміх Марка рознісся по кімнаті.

— Пішов ти. Друг називається.

— А що мені говорити? Верзеш якісь дурниці. Не здатен кохати і тому подібне, — перекривив його Марк. — Ти, взагалі, людина? В мене сумніви.

— Ти знову починаєш? — злісно відповів Ріо.

— Моя порада — не впусти свого шансу.

Марк поплескав Даріо по плечі.

— Я не можу бути з нею. Ми провели лише два дні разом і як далеко це зайшло. Потрібно зупинитися. Потім буде гірше. Можливо, прийде час і я буду жаліти про своє рішення, але так буде краще. Для неї.

— Я задаюсь. Вирішуй сам. Твій вибір. Залишу тебе наодинці.

Ріо підійшов до вікна. Вдивляючись в місто, перед очима промайнула перша зустріч. Карі очі, які дивилися на нього з ніжністю. Руки, які так легко та лагідно торкалися його тіла. Як забути ті відчуття, що зводили з розуму. Потрібно постаратися. Другого виходу немає.

— Пробач, маленька моя. Без мене тобі буде краще.

Ріо пообіцяв собі, що ні при яких обставинах не буде згадувати Кетрін.

Так минуло чотири дні. Робота забирала всі сили. Повертавшись в готель, він зразу лягав спати. Він надіявся, що все швидко забудеться, але доля сама вирішує, хто має залишитися в нашому житті. Випадково, в телефоні він побачив фотографію з Кетрін, яку забув видалити й зрозумів, що безмежно сумує за нею. Почуття, яке зародилося у серці неможливо забути, яке за декілька днів залишило відбиток на все життя. Останньою краплею став подарунок від Кетрін. Побачивши картину, його серце стиснулось від болі. Повітря перестало попадати в легені, не дивлячись на його глибокі вдихи. Тіло кинуло в жар та боляче затремтіло. Він з легкістю провів пальцями по її червоних губах, згадуючи їх солодкуватий присмак.

Внизу блищала лише одна фраза:

" Спогади завжди з нами".

— Кетрін, що ти зі мною робиш, — закривши очі, він сів на диван. Йому потрібно було прийняти правильне рішення. Від нього залежить щастя дівчини, в яку він закохався до безтями.

*****

Я лежала на ліжку та вивчала стелю. Сил плакати більше не було. Всередині залишилася лише пустота. Потрібно відірватися. Забутися. Я набрала номер Наомі.

— Збирайся та йдемо у нічний клуб " Капітал". Зараз подзвоню та забронюю столик. Вистачить страждати із-за кретинів, які нічого не цінують у своєму житті. Що в Мадриді хлопців мало. Ще кращих знайдемо.

— Поїхали, а то ще декілька таких днів і мені знадобитися психотерапевт, — відповіла Наомі.

— Біля дев'ятої години чекаю тебе біля дому.

Текіла йшла як вода. Після випитої пляшки ми зрозуміли, що нам мало та перейшли на віскі. Нарешті тіло розслабилося та ми пішли танцювати. Алкоголь та музика зробили своє діло. Думки полетіли як зграя птахів на південь. Залишилася лише насолода та блаженство.

— Даріо не дзвонив? — запитала Наомі, коли ми повернулися за столик.

— Ні. Знаєш, що мене виводить із себе? Те, що він як боягуз пропав без пояснень. Невже так тяжко написати повідомлення та пояснити все. Мені б і одного слова вистачило, — злісно сказала я, перехиляючи стакан з віскі.

— Вони всі боягузи. Сцикуни. Щось не так і зразу в кущі, — доповнила Наомі.

— Джеймс дав про себе знати?

— Дзвонив. Ми знову посварилися. Наговорили один одному безліч непотрібних слів... Одним словом — все закінчено. Потрібно забути його та жити далі, — Наомі одним махом осушила стакан віскі.

— Неможливо забути та викинути пів життя на смітник. Поговори ще раз ним. Без образ та скандалів. Спокійно.

— Кетрін, немає про що говорити. Ми розійшлися. Назавжди, — категорично відповіла Наомі.

— А кохання? — з жалістю запитала я.

Мене так боліла душа за неї. Я знала, що рано чи пізно вона пожаліє про те, що втратила його, що не постаралася утримати біля себе. Мені не вірилося, що він зміг так легко покинути її заради роботи в іншій країні. Щось тут було не так, але розпитувати Наомі мені не хотілось.

— Кет, вистачить. Я забуду його. От побачиш. Тільки одна просьба — не нагадуй більше мені про нього. Прошу тебе.

— Добре, — піднявши руки догори, я дала зрозуміти, що відступила. — Знаєш, а ти права. На рахунок — забути. Зараз піду, підчеплю когось та цілу ніч буду забувати Даріо Сальваторе в обіймах якогось красунчика, — впевнено сказала я, випроставши спину.

— Ти? Хлопця? Секс на одну ніч? — Наомі голосно розсміялася.

— А що? Хоча б раз у житті потрібно піти проти правил та принципів. А ти сиди і дивися, як я буду фліртувати, — провівши очима по залу, — он з цим хлопцем. Я показала пальцем за хлопця, який сидів за барною стійкою.

— Можливо не потрібно?

— Це необхідно, — встаючи з диванчику, я поправила волосся, підійняла груди та направилася до нього.

— Удачі!

Очі Наомі нервово забігали по залі, ніби шукаючи когось, але я була дуже п'яна, щоб помітити її поведінку дивною.

Підійшов до незнайомця, легко провела рукою по його спині та сіла поряд. Я провела язиком по своїх губах та кокетливо посміхнулася.

— Привіт, красотка.

Я відчула його руку на своїй талії. Мені були не дуже приємні його дотики, але старалась не звертати уваги. Сьогодні я повинна відволіктися, інакше нескінченні думки задавлять мене.

Він замовив маргариту, але не дочекавшись, повів мене танцювати.

— Вона зайнята. Відвали від неї.

Крізь музику я почула знайомий голос.

— Не зрозуміла. Ким це я зайнята?

Я обернулася та побачила небезпечний погляд Ріо.

— Твою маму. Дай мені спокій.

Я штовхаю його, беру незнайомця за руку та веду на танцмайданчик.

Емоції люті взяла верх наді мною. Мені хотілось розірвати його на шматки, але перед тим зробити так боляче, як зробив він мені.

— Сонечко, це хто?

— Не звертай уваги. Це мій типу колишній.

Ріо наздоганяє нас, хватає цього хлопця за плечі та з силою швиряє в бік.

— Я неясно виразився? Пішов звідси.

Не встигаю сказати й слова, як Ріо бере мене за руку та виводить на вулицю.

— Відпусти мене, — кричала я, намагаючись вирватися з його сильних рук.

Лише на вулиці він ослабив хватку, але не відпустив.

— Що з тобою? Хто це, взагалі, такий? — крізь зуби запитав Ріо. Його погляд горів від злості.

Я звузила очі.

— А тобі не все одно? — вирвавшись із його міцних рук, огризнулась я. — Роблю, що хочу. І взагалі-то, ти мені помішав.

— Помішав? — істерично крикнув Ріо. — Якби не я, він би трахнув тебе в туалеті.

— І я б була щаслива. Давай не будемо вияснювати нічого, а то зараз журналісти позбігаються. Мені не хочеться фігурувати в новинах у твоїй компанії. Ти покинув мене, нічого не пояснивши, а зараз з'являєшся як грім серед ясного неба та поводишся як ревнивий чоловік. В тебе був час подзвонити, але ти порахував це лишнім. Тоді дай спокій.

Він мовчки стояв та уважно слухав мої претензії. На очі виступили сльози, але я їх швидко повитирала. Мені було боляче. Душа розривалася на маленькі уламки, вони ранили мене все сильніше. Як кислота роз'їдала моє серце.

— Залиш мене у спокої, — тихо повторила я.

В голові різко закрутилося і я ледь встояла на ногах.

— Так, на сьогодні вистачить. Поговоримо завтра. Ми їдемо додому, — крикнув Ріо, хапаючи мене за руку.

— Ти не чув. Ти мені не потрібний. Йди туди де був. Я про тебе нічого знати не хочу. До побачення, — злісно сказала я.

— Привіт, Даріо! — з'явилася Наомі.

— Нарешті, ти помітила, що мене немає. Поїхали додому. Вистачить цього цирку, — нервово відповіла я.

— Дякую, що подзвонила, — Ріо підморгнув Наомі.

— Що? — в повному непорозумінні подивилася на Наомі. — Зрадниця, — звузила очі та до болі стиснула щелепу. — Так, стоп. З тобою потім розберуся.

Я підійшла ближче до Ріо, дивлячись йому в очі.

— Коли дзвонила я, то ти не відповідав, а їй — відповів зразу. Браво! — Я поплескала в долоні.

Почувалася себе повною дурепою. Я ненавиділа їх обох. Всередині вирувала буря негативних емоцій, які рвалися назовні.

— Поїхали додому, — сказав Ріо.

— Я з тобою нікуди не поїду, — крізь зуби сказала я.

— Ти можеш заспокоїтися та сісти в машину. Поводиш себе як капризна дівчина.

— Я капризна? А знаєш хто ти...

Не встигла договорити, як Ріо закинув мене на плече та посадив у машину. Наомі сіла слідом за мною.

— Випусти мене!!!

— Наомі, заспокой її.

— Зараз заткнеться. Не звертай уваги, — сказала вона.

— Ви один одного варті, — вдихнула я, розуміючи, що кричати немає смислу. Положивши голову на сидіння, я поринула у світ дитячих каруселей.