Кохання до кумира

На наступний день Даріо поїхав у Мілан, у звукостудію, а я розпакувала свій мольберт та вирішила взятися за роботу. Мої малюнки чекали замовники, а я за два тижні навіть кісточку до рук не взяла. Взявши ноутбук в руки, я автоматично зайшла на пошту та написала Наомі.

" Привіт. Як ти? Джеймс дзвонив? В мене все добре. Я живу в прекрасному будинку. Щастя переповнює мене. Я безмежно його кохаю, надіюсь він також. Вчора майже признався мені в коханні, але щось його зупинило. Скоріше за все — страх перед невідомістю. Не хочу тривожити його запитаннями. Йому потрібно самому прийняти свої почуття без моєї допомоги. Я готова чекати, але не впевнена наскільки вистачить терпіння. Не дочекаюсь, коли ми з тобою зустрінемося. Надіюсь, що зовсім скоро тебе побачу. Дуже сумую за тобою. Цілую. Люблю. "

Відповідь прийшла через декілька хвилин.

" Привіт. Тримаюся. Важко жити без коханої людини. Дзвонив, але розмова була неприємною. Його цікавить кар'єра та немає бажання витрачати дорогоцінний час на стосунки. Він не впевнений, що кохає мене, а майбутнього зі мною не бачить. Я послала його подальше та кинула слухавку. Ми стали чужими один для одного. Ці роки, які ми були разом нічого не означають. Він перекреслив наше минуле. Потрібно взяти себе в руки та доказати йому, що я можу бути щасливою і без нього.

На рахунок Ріо — не квап його. Він повинен сам зрозуміти, що кохає тебе. Дай йому час. Я теж сумую за тобою. До зустрічі. Цілую. Люблю".

На душі стало важко. Як він міг з нею так поступити. Це було таке сильне кохання. Вони створені один для одного. За одну секунду розлетілося на дрібні шматки. Зараз вона хоче тільки помсти. Зробити йому боляче, як він зробив їй. Знаючи Наомі, вона доб'ється свого, що б їй не вартувало. Але моя інтуїція підказує, що добра чекати не потрібно. Джеймс все ще дасть про себе знати, але можливо буде уже пізно.

Закривши очі, я згадала вчорашню ніч з Ріо та його пісню, та посміхнулася. Хвиля почуттів виливалася назовні і потрібно було викласти їх на папір.

Витягнувши свій мольберт, я взялася за роботу. Замовлення почекають. Напевно, вперше у своєму житті малюю щастя. Мені хотілося порхати як народжений метелик ранньою весною. Ділитися кусочком щастя з перехожими. Співати про кохання та вселяти промінь надії іншим людям, що в житті немає нічого неможливого.

"Чоловічі долоні, які тримають серце, а їх зверху накривають жіночі, від яких порхають метелики".

— Я кохаю тебе, Даріо Сальваторе, — сказала я.

Увечері повернувся Ріо, я якраз закінчила готувати вечерю.

— Як же я скучив за тобою, — він притягнув мене до себе та солодко поцілував. — Цілий день думав тільки про тебе.

— Я теж сумувала, — посміхнулася я. — Як пройшов день?

— Супер. А твій?

— Цілий день провела за мольбертом.

— В мене до тебе буде прохання.

— Яке? — заінтриговано запитала я.

— Сходімо в душ, — його губи легко торкнулися моєї шиї та прокладали мокру доріжку до губ. Внизу живота солодко заболіло і я провела язиком по своїх сухих губах.

— Я тільки що там була. Повечеряємо, а тоді програємо у дорослі ігри, — прошепотіла на вухо та лагідно провела по ньому язиком.

Його руки пригорнули ближче до себе.

— Ріо, не зараз.

— Чим більше я терплю, тим більше стаю непередбачуваним.

— Я хочу, щоб ти показав справжнього Даріо Сальваторе. Без ванільності, — важко дихаючи, сказала я.

Він лише хитро посміхнувся. Подарувавши легкий поцілунок, він відпустив мене та піднявся нагору. Я пішла накривати на стіл.

— В моєму домі ніколи не пахло домашньою їжею, — спускаючись по сходах, сказав Ріо.

— Звикай. Я обожнюю готувати.

Ріо підійшов до мене та обійняв. Я положила голову на його плече та вдихнула аромат його тіла.

— Твій запах зводить з розуму.

— Кетрін. Не дражни мене. Ще одна подібна фраза і вечерю перенесемо на потім, — погрожуючи відповів Ріо та ущипнув за стегно.

— Добре. Добре, — піднявши руки, я відступила. — Сідаємо їсти.

— Ну, я все ще чекаю на твою пропозицію, — сказала я, кладучи в рот кусочок смаженого восьминога.

— Нам потрібна обкладинка на новий альбом. Ми хочемо, щоб автором була ти.

Взявши в руки бокал з вином, я різко поставила його назад.

— Я? Ти, мабуть, жартуєш?

— Ні. Я серйозний як ніколи.

Я дивилася на нього великими очима, не розуміючи навіщо йому це.

— У вас немає художника?

— Є, але на диску повинні бути намальовані наші лиця. Я подумав про тебе.

— Ріо, я... Я навіть не знаю, — невпевнено відповіла я. — Малювати почуття це одне, а людей — зовсім інше.

Ріо відставив виделку та ніж і взяв мене за руку. Він пильно вдивлявся в мої перелякані очі.

— Маленька моя, ніколи не говори, що не зможеш. Я бачив твої роботи. Ти талант. Не сумнівайся в собі ніколи.

Він говорив так відверто. Його ніжний голос ніби мед, забирав всі сумніви з моєї душі. Накривши його руку своєю, я щиро посміхнулася.

— Добре. Я згодна. Тільки ти повинен трішки розказати про своїх хлопців, щоб я мала уявлення, які повинні виглядати вони на малюнку.

— Давид — мовчун та закритий хлопець. Затягнути його в розмову досить важко і завжди тримається осторонь від різних вечірок та тусовок. Фін — веселий балабол, багато говорить, але коли діло доходить до реальності відказується від слів. Марк — милий закоханий хлопець, завжди готовий допомогти. Але коли в ньому накопичується злість, стає дуже агресивним та не контролює свої емоції. Краще не ставати на його шляху.

— Марк та агресія? — здивувалася я. — Щось нове. Він же ангельська людина. Ну на екрані так здавалося.

Ріо лише посміхнувся, не відповівши нічого.

— Про мене щось хочеш запитати? — заінтриговано глянув на мене своїми зеленими очима.

Я положила голову на спинку крісла.

— Даріо Сальваторе — самовпевнений ловелас, який не пропустить жодної спідниці, який не терпить відмови та завжди добивається свого. Хоча інколи в ньому пробуджується досить вразлива людина зі своїми страхами та переживаннями, яка боїться натворити дурниць.

Обличчя набрало серйозності. Палкий погляд вдивлявся в мої очі.

— Страх появився після зустрічі з тобою. В душі вирує буря емоцій. Я ніби прийняв якийсь наркотик, який не відпускає мене та залишає в цьому стані блаженства. Я звільнився від старого тягаря, який затягував в безжалісне життя, а натомість отримав щастя та страх.

Ріо встав та підійшов до мене. Мовчки він поцілував мене. Рій метеликів бушував в душі. Хвиля щастя накривала та забирала у свій світ. Здавалося, що серце не витримає ейфорії та розірветься на шматки.

— Судячи з малюнку вгорі, ти відчуваєш теж саме, — прошепотів Ріо.

— Почуття поглинають мене повністю. Боюся, що відкрию очі та зрозумію, що це був лише сон. Мій сон. Найбільший страх — це втратити тебе.

"Я кохаю тебе" — сказала подумки я. Надіюсь, що зовсім скоро скажу це та почую відповідь з його вуст.

Ріо підняв мене на руки та поніс у спальню.

*****

Проходили дні. З самого ранку до пізнього вечора Ріо не було вдома, та і я була зайнята роботою. Малювання портретів — завдання не з легких. Головне — це правдивість. Потрібно повністю проникнути в їх життя, щоб отримати результат. Мені вдалося це зробити. Кінцевим результатом була задоволена. Акцентом виступав червоний колір. Колір вогню. Вони як вогонь обпікають серця дівчат до попелу. Чорного попелу. Так сталося і з моїм, але надіюсь, що присмак злощасного попелу не відчую ніколи.

Один із вечорів я як завжди лягла у ліжко без Ріо. На душі було сумно і самотньо. Ми так рідко бачимо один одного. Я розумію, запис альбому та все інше, а що буде, коли поїдуть у тур. Впаду в депресію? Я знала, що мене чекає, але присмак печалі та гіркоти був присутній. Навіть розмови з Наомі не радували мене. Закривши очі, по моїх щоках побігли гарячі сльози. Мені так не вистачає його, але сказати це не можу.

Внизу я почула глухий гуртків дверей. Одним рухом повитирала сльози та закуталась в ковдру. Через декілька хвилин я почула його п'янкий аромат у кімнаті. Він ліг біля мене та обійняв.

— Маленька моя, ти спиш?

— Ні, — я повернулася до нього та обійняла сильніше.

— Я так сумував. Через цю кляту роботу не можу провести час з тобою, — сумно відповів Ріо, підіймаючи моє обличчя, щоб поцілувати.

— Кетрін, що сталося? — збентежено запитав він, вдивляючись в очі

— Мені не вистачає тебе, — ледь чутно відповіла я.

— Пробач мені. Пробач, — з болем в голосі відповів він, водночас покриваючи моє обличчя поцілунками.

Я щиро посміхнулася та обійняла його за шию, пригортаючи ближче до себе. З кожним днем мої почуття стають сильніші. Зв'язок стає міцнішим. Зовсім скоро повітря без нього стане холодним та непотрібним.

— Я реабілітуюся. Завтра презентація альбому. Ти йдеш зі мною. Тим більше обкладинка — твоя робота. Ну і настав час відкрити перед всіма наше особисте життя.

— Що? — я підняла на нього щасливі очі.

Це був несподіваний крок. Тепер можу з упевненістю сказати, що його стосунки зі мною серйозні.

— Так, але це ще не кінець. Для тебе є сюрприз.

Його руки ніжно торкнулися плеча та поскидали лямки нічної сорочки вниз. Пальцями він малював чіткі лінії на моєму тілі.

Моє дихання почастішало.

— Який? Розкажи.

— Завтра. Все завтра. Зараз я хочу тебе.

Провівши язиком по своїх губах, він перевернув мене. Оглядаючи моє тіло, Ріо приглушено застогнав.

— Яка ти красива. Ти зводиш мене з розуму.

Його губи наполегливо накрили мої і ми поринули у світ власних почуттів.

Прокинувшись, Ріо уже не було. Біля мене на ліжку лежала велика голуба коробка з білим бантом. Біля коробки лежала записка.

" Ввечері за тобою заїду. В цьому образі ти будеш неперевершена. Цілую, моя маленька принцеса".

P. S. Після вечірки я зірву його з тебе.

Я закотила очі та посміхнулася. Я відкрила коробку та ахнула від побаченого. Це було срібне плаття з глибоким декольте та відкритою спиною. Біля нього лежало кольє та сережки з сапфіром. Я ніколи не отримувала таких подарунків, тому не розуміла як маю поводитися. Мені було приємно, але водночас незручно. Взявши телефон, я набрала номер Ріо.

— Сюрприз неперевершений. Спасибі, — сказала я, почувши його голос.

— Я дуже радий, — радісно сказав Ріо.

— Але є одна проблема.

— Яка? Невже розмір не підійшов?

— Ні. Мені потрібен стиліст. Можете ти б мені підказав, де я його маю знайти.

— Я пришлю нашого стиліста. Маленька моя, мені потрібно бігти. Пробач. Цілую тебе.

— Дякую. І я тебе. — тільки почула гудки в телефоні.

— Весь в роботі, — сказала я, встаючи з ліжка.

*****

Вечір підкрався непомітно. Я стояла і дивилася на себе в дзеркало. Переді мною зображена зовсім не знайома дівчина. Плаття ідеально підкреслювало фігуру. Чорне волосся було піднято догори, щоб максимально оголити спину. Вечірній макіяж робив моє обличчя більш витонченим. Босоніжки на високих підборах доповнили образ ляльки. Я не пам'ятаю себе такою красивою. Сьогодні я полюбила себе. Вперше після подій минулого, я не відчула до тебе відрази.

— Мила, ти готова? — крикнув Ріо.

— Вже спускаюсь.

Посміхнувшись, я спустилась вниз. Легко, проводячи рукою по поручні, робила акуратні кроки. Ріо не відводячи проникливого погляду, підійшов до мене.

— Ти божественна. — Його губи ніжно торкнулися моєї щоки. Він зачаровано глянув в мої очі та холодними пальцями пробігся по оголеній спині.

— Я ледь стримую себе, щоб не накинувся на тебе. Ти зводиш мене з розуму. Мені вистачає одного твого погляду, щоб зрозуміти, що ти єдина хто мені потрібен.

— Дякую, милий.

Я легко поцілувала його. Взявши під руку, ми поїхали на вечірку. Біля входу нас вже чекали хлопці.

— Кетрін, ти неперевершена, — Марк мило посміхнувся та поцілував мою руку.

— Дякую. Вітаю вас з виходом нового альбому. Як ваша фанатка можу з упевненістю сказати, що він один з найкращих.

— У нас всі найкращі, — зухвало відповів Ріо.

— Ну так. Пробач мені, — я закотила очі. — Ти ж нікуди без своєї самовпевненості.

Ріо насторожливо подивився на мене.

— Що? — посміхнулася я.

Він взяв мене за руку і ми зайшли всередину. Вперше в житті я побачила стільки знаменитостей. Мені було ніякого. Почувалася не у своїй тарілці. Зовсім інший світ ніж той, в якому жила раніше. Тим більше, коли погляди падали на мене і на Ріо. Я все розумію, вони ніколи не бачили його в супроводі дівчини, але я не звикла бути в центрі уваги.

— Розслабся, — прошепотів на вухо Ріо та положив руку на мою талію.

— Стараюсь, — я ледь посміхнулася та сильніше стиснула його руку.

Краєм ока я помітила як до нас наближається журналіст. Мене кинуло в жар та почали тремтіти руки.

— Я з тобою, — відчувши мої хвилювання, сказав Ріо.

— Даріо Сальваторе, а хто ваша супутниця?

— Моя дівчина. Кетрін Акоста. Вона іспанка. Ми познайомилися на концерті в Мадриді, а ще вона автор нашої обкладинки нового альбому, — з гордістю сказав Ріо.

— Дівчина? — здивувався журналіст.

Мені хотілось провалитися крізь землю.

— Так. Щось вас насторожує? — незадоволеним тоном запитав Ріо.

— Ні-ні, що ви. Ви художник? — звернувся він до мене.

— Це скоріше моє хобі, — невпевнено відповіла я.

Мій голос звучав як розстроєний рояль. Губи тремтіли та в горлі пересохло.

— Скромність прикрашає. Як довго ви разом?

— Ми тільки починаємо свою історію, — з усмішкою відповів Ріо.

— Сеньйоріна Акоста, як це бути дівчиною самого бажаного хлопця світу?

— Незвично, — усміхнулася крізь зуби.

— Кетрін, краще ти б промовчала, — насварилася на себе подумки.

Ріо ледь стримав сміх та ніжно поцілував мене в щічку. В цей момент біля нас промайнув спалах фотоапарату. Від сьогодні це частина мого життя. Мені потрібно привикати до неї. Головне щоб "хороші" люди не почали копати про моє минуле. Закривши очі, моя підсвідомість повернула мене декілька років назад.

"Ні! Стоп!" — крикнула собі. Не потрібно згадувати. Дороги назад не буде. Я не зумію знову пережити це пекло. Я глибоко вдихнула та повернулася в реальність, де щастя не було меж. Маю надію, що ніхто ніколи не дізнається жахіття мого життя.

— Маленька моя, все добре? Ти біла як сніг, — зворушливо запитав Ріо.

— Все добре. Хвилювання, — я щиро посміхнулася.

— Тепер це твоє життя. Нове життя. Зі мною.

Він дивився на мене своїми зеленими очима та посміхався.

— Головне щоб ти був поряд, інше — неважливо.

Не витримавши, Ріо пристрасно цілував мене.

— Друже, з тобою хоче поговорити Джесі, — Марк поплескав Даріо по плечу.

Він, нехотячи відірвався від мене.

— Завжди ти невчасно, — незадоволено буркнув Ріо. — Я залишу тебе. Не сумуй.

- Хто такий Джесі? – запитала я Марка.

- Соліст гурту « Scream». Не люблю бути в його компанії. Його розмови дуже втомлюють. Довгі та нудні. Слухай, не хочеш подихати свіжим повітрям? – запропонував Марк.

- Чому б ні. – погодилася я.

- Але спершу захопимо по бокалу алкоголю. Хочеться трішки розслабитися, - він подарував мені свою посмішку.

- Буду чекати тебе на вулиці.

- Я швидко.

Його рука мимоволі торкнулася моєї, і він подивився на мене вже зовсім іншим поглядом. Таким загадковим та проникаючим. Від цього тіло покрилося мурашками.

Я вийшла на вулицю. Тут дійсно було тихо та спокійно. Де-не-де були відчутні чужі розмови. Посміхнувшись, я подивилася у нічне небо. Ось воно – щастя. Почуття, які важко передати словами. Хочеться потонути в них назавжди.

- Ось і я, - позаду почула голос Марка.

Я повернулася і він простягнув мені бокал шампанського.

- Дякую, -- зробивши ковток, я посміхнулася.

- Бачу, ти не звикла до таких заходів.

- А що так помітно?

- Дуже. Ти жахаєшся при кожному погляді журналіста, -- він посміхнувся та зробив ковток віскі.

- В мене досить спокійне життя. Було. Більшість свого часу я проводила у самотності біля свого мольберта.

- До речі, хотів тебе дещо запитати. Хоча, насамперед, хочу тобі подякувати за обкладинку. Вона вийшла дивовижна. Ми просто в захваті. А Ріо не втомлюється всім повторювати, що це ти її намалювала.

- Дякую. Це ж Ріо, - піднявши брови вгору, я посміхнулася.

- Я б хотів побачити твої малюнки. Якщо ти не проти, звичайно. Хоча один із них я вже бачив. В тебе золоті руки.

Він торкнувся моєї руки своїми холодними пальцями та легкими рухами погладив її. Мені стало ніяково. Крізь посмішку я забрала руку. Мені зовсім не подобалися його ці незрозумілі дотики. Хоча можливо він завжди себе так поводить.

- В принципі, я не проти. Якось покажу, - відповіла я та осушила бокал. Хотілося зняти своє внутрішнє напруження. – Здогадуюся, який ти бачив.

- Ми з Ріо друзі та не приховуємо нічого один від одного.

В мене такі ж стосунки з Наомі. Прекрасно мати кращого друга, на якого ти можеш повністю покластися.

- В Даріо це перші серйозні стосунки, - після кількох хвилин мовчання сказав Марк.

- Я знаю.

Він здивовано поглянув на мене.

- Що? Я ваша фанатка. Вашу біографію вивчила досконало.

- Невже? – він підняв брови. – Про мене що знаєш?

Він гордо підняв голову та положив руки на пояс.

‐ Я думаю тобі не буде цікаво слухати про себе те, що і так знаєш. Краще розкажу тобі, що бачу в твоєму погляді.

Марк з інтересом поглянув на мене, очікуючи моєї відповіді.

‐ Ніжний закоханий та ранимий хлопець. Почуття кохання в тебе чисте та щире. Це відчувається у твоїх піснях. Кожне слово проходить через твою душу. Ти глибоко розумієш, що таке кохання та біль, який воно завдає. Мені завжди подобалося за тобою спостерігати. Такий безневинний та добрий. Як плюшевий ведмедик, - я посміхнулася.

Але взаємної посмішки я не побачила. Він лише проникаюче дивився на мене, не відводячи погляду. Чорні очі заставили моє тіло затремтіти. В цей момент я згадала слова Даріо про нього. Жорстокість та агресія. Але я не бачу цього та не відчуваю. Важко повірити в ці негативні якості, але Ріо його друг. Він його знає краще.

- Ти теж знайома зі стражданнями з боку кохання? – все ще не відводячи погляду, запитав він.

- Нажаль, - я відвернула погляд. Тому що це вже щось було похоже на стан гіпнозу. – Не будемо про погане. Краще розкажи щось добре.

- Ти дуже красива!

- Дякую, - я посміхнулася. Наша розмова полилася не в те русло, і я вирішила повернутися всередину.

- Думаю нам краще повернутися, щоб Ріо не хвилювався.

- Добре, - розчаровано сказав Марк. Ми пішли всередину. В дверях ми зіткнулися з Ріо.

- Оу, я якраз вас шукаю, - сказав Ріо та пригорнув мене до себе.

- Це я її витягнув на вулицю, - відповів Марк.

- Це добре, а то ти була така напружена. Марк, нам пора на сцену, - він підморгнув йому.

- Маленька моя. Ще кілька хвилин побудеш без мене?

- Куди я дінусь. Біжи, - я подарувала йому маленький поцілунок і він побіг на сцену.

Мені дотепер здавалося, що це сон. Важко повірити в реальність. Цілий рік я малювала віртуальне кохання у своїй підсвідомості. Виявляється що це було зовсім реально. Він мій. Тільки мій. Я кохаю його до нестями та не зможу жити без нього. Він взяв моє серце і душу в полон та оточив теплом та коханням. Дивлячись на нього, я розуміла що не можу більше приховувати своїх почуттів. Мене розриває зсередини. Зовсім скоро я скажу, що відчуваю насправді, не чекаючи його першого кроку.

— Зараз ми презентуємо нашу нову пісню. Вона не увійшла в альбом, - сказав Ріо. Марк сів за фортепіано.

— Автор цієї пісні - я. Несподівано, правда? — він посміхнувся. — Якщо чесно, сам не очікував, що здатний на таке.

Зал заполонив легкий сміх людей.

— Мене надихнула одна людина. Я їй дуже вдячний. Вона показала світ з іншої сторони. Кетрін — ця пісня для тебе.

Від здивування мене паралізувало. Шоковано я дивилася на нього, не вірячи своїм вухам. На очі виступили сльози.

Білий ангел

Сон... Це був лише мій сон.

Мене душила пустота

І чорний дух біля вікна

Манив у свої болота.

Я піднявся і пішов,

Все чорно було навкруги.

З дерев текла червона кров,

Спереду йшли всі вороги.

П-ів

Своєю рукою потягнула з темноти

Вона як сонце освітила шлях.

До цього ангела захотілося втекти,

Не дивлячись на мій панічний страх

Душа моя в полоні жаху,

Не знав куди тікать мені.

Мене роздавлять як мураху

За мої думки блудні

І тут побачив ярке світло,

Яке вразило прямо в очі

Хтось сказав мені тендітно:

" Ходи сюди! Тут проти ночі".

П-ів

Своєю рукою потягнула з темноти

Вона як сонце освітила шлях.

До цього ангела захотілося втекти,

Не дивлячись на мій панічний страх

Відкрив тобі я свою душу

Довірся ти мені також.

Долю я твою напишу

Напиши мою також.

Сльози текли, ніби вода з обриву. Мені було байдуже, що біля мене багато людей та камер. Було важливо слухати його голос. Вслухатися в щирі слова пісні. Я ангел, який врятував його від чорного минулого. Коли він нарешті зрозуміє, що це кохання. Всі його вчинки говорять про це. Собі боїться признатися. Страх в його серці більший, чим я уявляла. Нам потрібно поговорити. Відкритися один одному.

Закінчивши пісню, Ріо під вигуки та оплески зіскочив зі сцени та направився до мене.

— Маленька моя, ти чого? Не потрібно плакати, — витираючи сльози, сказав він.

— Дякую. Я... Я... — Мене всю колотило і мені важко було сказати слово.

Він пригорнув мене і я відчула, як сильно б'ється його серце. Легкими рухами він гладив мою спину, тим самим заспокоюючи мене.

Відірвавшись від мене, він закохано подивився в мої заплакані очі.

— Твої сльози — це мій біль. Не плач прошу тебе. В таких ситуації я роблюся безпомічним. Це лякає мене.

— Це від щастя.

Він ніжно поцілував мене.

— А тепер обіцяний сюрприз, — він дістав білий конверт простягнув мені.

— Квиток на літак? — здивовано запитала я.

— Ми летимо на найкрасивіший острів Італії, Капрі. Цілий місяць я у твоєму розпорядженні. Я хочу більше дізнатися про тебе.

—Я теж, — я обійняла його за шию та притягнула до себе, просячи ще один поцілунок.

*****

Марк стояв в стороні та дивився на них. Як вже він хотів бути на місці Даріо. Чому вона вибрала його? Він не вартий її. Кетрін повинна зрозуміти, хто кохає її по-справжньому. Марк зробить все, щоб вона була з ним, не дивлячись на дружбу з Ріо.