.68

вечір наповняє, та не заповнить

тріщини буття і усі прогалини

смуток надвисає як місяць в повні,

наче близьки́й, та такий віддалений

в спробах розчорнити журбу безкраю

пам’ять відтинаю, себе примушую

вірити в найкраще, коли шукаю

у порожнечі душі віддушину

підсумки, водночас, хиткі і сталі:

тліє підсвідоме, горить навколишнє,

спалення призерів на п’єдесталі,

ре́шето мрій, депресивні пролежні