Я так не люблю

Я так не люблю,

Коли прямо у вічі тобі брешуть рідні.

З тобою вдвох ми були вільні —

Тоді чому отак нестерпно

Ти мені в очі брешеш дивно?

Я відчуваю біль десь у серці,

Тримаю телефон цей у руці.

Все ж краще промовчати чи не договорити,

Ніж мені знову зраду цю прожити.

Мене це зачепило так, що аж наснилось:

Де ти і я — розлога дорога відкрилась.

Там біля нас була гора,

І кожне слово, що приснилося,

Зі щирістю від тебе чула я.

Ну, так, як зазвичай, ти щиро щось розповідаєш,

А потім ніжно й тепло обіймаєш.

Через хвилину я прокинулась

І думала, що це не сон — так сподівалась.

Але, на щастя, день я тільки протрималась —

Ти вибачився, як я і сподівалась.

І майже як уві сні це все було,

А головне — що щиро, всім на зло.

Не варто рідним правди не казати,

Бо буде потім боляче їх втрачати.

Бо ті, хто поруч, — найцінніші,

Думки про вас у них найсвітліші.

Я Богу дякую за вас,

Хоч і не вірила я в Нього один час.

Але не кожен має тих близьких,

Як маю я — і всіх своїх живих.