екзюпері

нарешті сформулював думку, яка ходить за мною ще від суботи

я тоді щось написав – дуже критичне, а тоді видалив

але у власному щоденнику таки залишив – через обставини, за яких я це писав

я прогулювався містом і присів біля залізничного вокзалу – власне, щоб записати, що вважав за необхідне

залізничний вокзал – це особливе місце, але, мабуть – як і будь-який вокзал. хто затримувався там трохи більше, ніж дочекатись на потяг – має знати.

першими впали в око роми. що б там не казали, а довкола них – самі проблеми

тоді до мене підсіла парочка – один алкаш у військовій формі, а з ним жіночка – доволі пристойна на вигляд.

тоді підсів іще один "інвалід" – і я відчув себе в облозі:)

з перших секунд я зрозумів, що мене "розводять" – але знали б вони, скільки часу минуло, коли востаннє мене розводили! коротше, я продовжував писати, не звертаючи на них уваги.

алкаш з інвалідом заговорили про війну – не розумію, чому всі вважають, що я маю до неї відношення? врешті-решт, я схилився до думки, що алкаш там таки був, а от інвалід – ні.

жіночка щось періодично підтакувала, але я жодним чином не реагував – тож вони врешті-решт розсварились.

врешті-решт, усіх можна зрозуміти – але фальшивих інвалідів я недолюблюю.

1.05.2023