Не встигли

Я так хотів весільного світання,

Побачити твій чистий, білий шовк...

Але розсипалось трепетне вінчання,

І голос наших планів раптом змовк.

Ми не встигли збудувати стіни,

Вдихнути затишок у спільний дім,

Я пам’ятаю, як ми цього хотіли,

Як малювали наше завтра в нім.

Не обійняли сотні міст далеких,

Не зустрічали сонце на краю,

Не чули кроків босих і маленьких,

Не дописали повість ми свою.

Усе було на відстані руки —

Таке ясне, замріяне, безкрає.

Ми берегли це світло на роки,

Яке тепер у спогадах палає.

Усе лишилось кресленням німим —

Ескізом непрожитого життя.

І кожен штрих зробився вже чужим,

Невже для нас немає вороття?