Тримаючи небо на двох

Літо веде полонез по спекотній стерні.

І величаво запрошує осінь на танець.

Коники грають мелодію у тишині,

Вечір милується й кидає в небо рум'янець.

Перший акорд — і лягає рука на рукав,

Осінню витканий з ниток молочних туманів.

Літо веде її м'яко повз золото трав.

Подих просякнутий медом любовних романів.

Оберти в такті — дні тануть теплом, наче віск,

Крок на стерню, поворот, в'ється листя іскристо.

В русі — прощання із літом крізь лагідний блиск,

І павутина палає, як чисте намисто.

Чинно кружляють, тримаючи небо на двох,

У полонезі змішалася спека з дощами.

Осінь приймає величний повільний танок —

Час одурманений танцем і антисвітами.

25 серпня 2026 р.