/plague/

як тільки пішла від нас сива жорстока зима

трухляві ворота зламалися

до нас увірвалась чума

збудила мерців з-під землі розрила забуті могили

і каже

подивимось скільки у вас залишилося сили

і вийшли на вулиці люди із гострими ржавими вилами

і небеса нам послали злих янголів з чорними рваними крилами

і почався терор

на вулицях спалюють мертві тіла

і водять вертеп навкруг вогнища

і просто шукають тепла

дівчи́на у чорному ходить до мене щоночі

сидить біля ліжка

дивиться глибоко в очі

тримає за руку співає сумну колискову

ласкаво всміхається

і знову

і знову

священники гучно читають промови тихо шепочуть молитви

ремісники чистять гвинтівки точать ножі та скривавлені бритви

жінки накривають на стіл готують розкішний бенкет в час чуми

повії сміються

оголюють тіло

дарують любов в час війни

а чума нависає та розлітається згубленим спаленим містом

в нас немає надії

нам би просто курити кохатися різати втомлені кисті

а чума забирає останнє

навіть слабкого безсилого бога

в нас немає нічого що хотілося б рятувати

в нас немає нічого

дівчи́на у чорному ніжно цілує у скроню

стискає мою занімілу долоню

і навіть здається що натякає мені на інтим

і навіть здається

хоча

менше з тим

ті хто вижив збиваються в натовп на бетонних руїнах вокзалу

і говорять про те що прийшов час тікати

прийшов час йти далі

і їх будуть дерти обсесії й спогади у чужих та покинутих церквах

і їм доведеться не спати

ночами вчитися жити

у мертвих

і знову прийдуть морози

зруйноване місто охопить зима

і замерзне чума

і відступить чума

і колись замість згарищ на вулицях з'являться меморіали

щоб ми пам'ятали

щоб всі пам'ятали

дівчи́на у чорному лягає до мене у ліжко

скидає із себе накидку

скидає маніжку

і вкотре співає сумну колискову

і ми засинаємо разом

знову